<span>Кожної весни верба пробуджується від сну, скидає сріблясті намистинки снігу і причаровує весняною вродою кожного спостережливого перехожого. Своїми пухнастими і ніжними котиками вона тягнеться ближче до сонечка і вбирає в них теплий мед золотих промінчиків, а коріннячком підбирається все ближче до води. Люди звеличують весняну красуню в піснях і віршах, а молодики виказують свої прояви кохання даруючи дівчаткам вербові букети. Посвячені на свята гілочки, люди весь рік зберігають в світлому куточку оселі, вважаючи їх за справжні обереги</span><span>Ⓐ</span><span>. </span>
Назва: "Яблука доспіли, яблука червоні"
Автор: М. Рильський
Рід: лірика
Вид: інтимна
Тема: розповідь про можливу розлуку двох закоханих.
Ідея: розставатись теж треба вміти (щиро, достойно, душевно).
Худ. засоби:
Епітети: яблука червоні, радісні уста, гілка золота,
Звертання: кохана.
Антитеза: любов-розлука.
Метафора: вже й любов доспіла під промінням теплим, і її зірвали радісні вуста.
Мені здається, що основна думка твору ховається в його останніх рядках: "Вміє розставатись той, хто вмів любить". Інколи закінчується кохання, проте треба вміти терпіти розлуку.
У творах О. Кобилянської і М. Коцюбинського інує тісний зв"язок між людиною і природою. Люди вірили у її містичні сили і багато їх традицій були пов"язані з живим оточенням. У творі "Тіні забутих предків" природа ніби зіграла злий жарт з долею Іванка. Його кохання було щире і палке, але повінь забирає Марічку. Через це він подається на шість років у відлюднення. А коли повертається теж віддає своє життя в долоні природи зриваючись в прірву.
епітети:
"Дощами мита, перемита,"
"Мій ревний біль і ревний жаль"
метафори:
"Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї"
"Снігами знесена у даль"
"Між круглих соняхів із літа"
"Мій крик життя на цілий світ"
