Крилами, які тримають людину на землі, є чесність і щирість, поривання і вірність у коханні, довіра і щедрість, працьовитість і надія на краще життя, поетичність і мрії, тобто усе, чим сповнене наше життя. А ось існування безкрилої людини, яка не прагне до кращого і не вміє мріяти, залишиться сірим і нецікавим. Саме це й стверджується у поезії «Крига на Одрі», яка побудована на чіткому і короткому вираженні поетичної думки, на протиставленні та переліченні.
<span>Знайомлячись з поезіями Л. Костенко, я й сама замислилася над тим, що ж таке – людські крила. На мій погляд, такі крила є у кожного з нас, і чим доросліше стає людина, тим більше розкриваються її крила, але їх треба відчувати, ними треба вміти користуватися. Та для чого ж людині крила, якщо вона не літає? Крила ці – можливість піднятися якщо не над землею, то духовно. Крила людські – це прагнення та бажання, наполегливість і цілеспрямованість у будь-якій справі. І кожен з нас повинен використовувати крила для самопізнання і самоствердження, для подолання життєвих труднощів і розвитку кращих душевних якостей.</span>
Біографія Тараса ШевченкоТарас Григорович Шевченко (1814 – 1861) – видатний поет, художник.Народився 9 березня 1814 року в Київській губернії в селі Моринці.Спочатку в біографії Шевченка була втрачена мати, потім у 1825 році помер батько. Так почалася його важка, сувора життя. Незабаром він навчився грамоті, став потроху малювати. 1829 року почав служити у поміщика Енгельгардта. У Вільні (Вільнюсі) в біографії Шевченка Тараса проходило навчання у викладача університету Рустема.У 1840 році розпочався найбільш плідний в житті поета період. Вийшов збірник «Кобзар» Шевченка, були написані кілька найвідоміших його творів («Гайдамаки», «Катерина», «Хусточка», «Наймичка»). Вірші Шевченка були сприйняті критикою негативно, зате були близькі народу.Як художник Шевченко також не переставав творити. Їм був створений ряд картин в дусі критичного реалізму (наприклад, «Катерина»). Після зближення з київським кирило-мефодіївським товариством, його заарештували. Потім в біографії Шевченка Т. Р. пішла посилання в Орській фортеці Оренбурзької області. Йому заборонили писати, малювати, що було дуже важко для творчої людини. Після експедиції на Аральське море, Шевченка перевели до Новопетровського, де він перебував до 1857 року. Там було написано кілька Повістей: «Художник», «Книгиня» та інші.Звільнившись (головним чином завдяки графу Ф. П. Толстому), повернувся в Петербург.В останні роки в біографії Шевченка було створено мало віршів, картин. 26 лютого 1861 року великий поет помер. Пам'ятники Шевченку встановлено не тільки на території України, а також в Росії, США, Парагваї, Франції.
«Найбільшою мрією стало самому що-то посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».
«Закутаний в хустку, кінці якого пущено під пахви, з закачаними довгими рукавами і підлогами, в личаках, намотаних до колін, був схожий на дівчину, а ще більше на якесь прояв, ніби він і не чоловічої статі. Очі швидкі. Руки спритні».
«Малий? Нехай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше, ніж я!».
«Але і ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи в гилку».
«Ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. Коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом ощипывал дички. Хто просив, нікому не відмовляв».
«Викопані і пересаджені їм деревця не сохли. ...Прищепи його приймалися, так як він не щеплял на вербі груші».
<span>«І все село сверялось за нього. Люди пам'ятали, як він посіяв рано - і вродило, як посіяв пізніше - і теж вродило. А коли викликав хмари і накликав дощ, ніхто не коливався: він не що-небудь - мудрець, Планетник...». «Не було такої роботи, яку не подужав б або якої цурався б. На його дворі не залежувався не те що гній, а і синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносив камінчики.. Наковував жерна, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла отелитися, звали і допомагав корові. Лікував коней, які хромали. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки і сопілки. Одного тільки цурався - не вступав до корчми, відмовляючись від могорыча: “Мені так весело”».
</span>
Щастя
Омріяне, неосяжне
Приходить, звесиляє, іде
Бажання кожної людини
Мрія