– Я зрадив, так.
Але це біль чи злочин?
<span>Скажу всю правду, ми тепер одні. </span>
<span>Кому з нас гірше? Я одводжу очі, </span>
а ти у вічі дивишся мені.
<span>Я мучуся. Я сам собі шуліка. </span>
<span>Є щось в мені так наче не моє. </span>
<span>Немов живе в мені два чоловіка, </span>
і хтось когось в мені не впізнає.
<span>І що найтяжче: мука ж моя марна, </span>
<span>бо зрада – діло темне і брудне. </span>
А ти – це ти.
Ти і в стражданні гарна.
Ти можеш навіть пожаліть мене.
<span>Або сказати: що хотів, те й маєш. </span>
<span>Мене вже, віриш, кидає вві сні. </span>
<span>Тобі то добре, ти цього не знаєш. </span>
У тебе й мука піде у пісні.
<span>Тобі дано і вірити, й кохати. </span>
<span>А що мені? Які такі куші?! </span>
<span>Нелегко, кажуть, жити на дві хати. </span>
А ще нелегше – жить на дві душі!
<span>Відступник я. Нікчемний я і ниций. </span>
<span>Але ти любиш і тому прости. </span>
<span>Життя – така велика ковзаниця. </span>
<span>Кому вдалось, не падавши, пройти?</span>
Сколько уже всего и всеми, начиная с античности, написано о счастье, о том, что нужно, чтобы стать счастливым. А счастливым хочет быть каждый, только вот в понятие «счастье» и как его добиться каждый вкладывает свое понимание. Счастье, между прочим, так считают специалисты, зависит и от нашего темперамента и от личностных качеств, от того о чем мы мечтаем, чего достигаем, кого любим и с кем дружим... А вот местожительство, социальный круг, внешние обстоятельства и благосостояние на счастье оказывают влияние меньше всего.
Підлітає пухнаста тваринка,
Та починає верещати,
А в той самий час, зі школи
Школярі виходять, і насипають
Корм в годівницю,
Але пташка полетіла далі.
ВІн разом з ними грав в разні
Ігри та забави, і вони
Часто бігали по двору, бо
Ніхто із них не зможе
Один одного не образити, вот така їхня дружба.
P.S. Если я сидел долго над этим, то как ребенок может такое написать?
Ответ:
Я народився та виріс в Україні. Тут моя батьківщина, тут народилися та виросли мої батьки, тут я навчаюся в школі, а під час канікул відвідую мальовниче село, де живе мій дідусь.
Природа України дуже благодатна для сільського господарства. Літо довге та тепле, дощів випадає багато. За словами Гоголя, "посадиш вісь, а виросте віз".
Але не тільки за благодатність для сільського господарства я люблю українську природу. Про чудову природу України, про її красу писали майже всі українські письменники та поети. "Садок вишневий коло хати" — це яскравий поетичний образ, за допомогою якого Т. Г. Шевченко оспівує красу українського села. Ліси Гуцульщини в Коцюбинського та Франка, степ та морське узбережжя в Панаса Мирного — усе це українська природа. Але не тільки з літератури я дізнаюся про красу рідної землі. Я бачу її насамперед із власних спостережень. Під час літніх канікул я їду в село до свого діда та власними очима бачу ті білі хати та безкрайній степ, і стрункі тополі, і ліси, річку з очеретами.
Любов до рідної природи — це те, з чого починається любов до Батьківщини.
Увесь навчальний рік ми тільки й живемо в.очікуванні літніх канікул, адже це прекрасний час, коли ти на волі, коли немає уроків, а можна гуляти, купатися, їсти морозиво та, взагалі, отримувати користь і задоволення. Одні з таких продуктивних літніх канікул змалював Ярослав Стельмах у повісті «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера». Героями твору є два хлопчики-п’ятикласники — Митько й Сергій. Отримавши від «улюбленої ботанічки» завдання зібрати колекцію комах, винахідливі друзі вмовляють батьків відпустити їх на літо до Митькової бабусі в село. Батьки Сергія одразу не погоджуються, бо знають, яка то вибухова сила, ці двоє друзів, але, зрештою, здаються, піддавшись вагомим аргументам про «передчасне старіння наших організмів» та двійки за незібрану колекцію,’що придумав Митько.Спочатку хлопці не виявляють жодної цікавості до збирання усяких комах, до вивчення зоології, бо чим вона може бути краща за ботаніку? Приятелі збираються присвятити час виключно забавкам, як це й годиться п’ятикласникам, що важко працювали весь навчальний рік.Приїхавши до Юрківки, по дорозі до бабусиної хати Митько й Сергій зустрічають велосипедиста Васька — хлопця років чотирнадцяти, що сміється з озброєних сачками друзів. Саме цей велосипедист від нічого робити вирішує пожартувати й налякати приятелів. Випадково побачивши Митька й Сергія на березі озера, Васько таємничо розповідає їм про страшне чудовисько, химеру, що живе в лісовому озері. Оповідь, на перший погляд, підозріла й мало подібна до правди, але цікава до неможливості! Тому Митько й Сергій вирішують все ж таки заночувати біля озера, аби з’ясувати, чи ховається в ньому страшна тварина. Власне, з цього моменту й розпочинаються найцікавіші пригоди друзів, непомітне для них самих надзвичайне захоплення зоологією. Розігруючи п’ятикласників.Васько підкидає різні докази існування озерної химери, ставить на березі річки відбитки лап страшного ненажерливого чудовиська, що з’їло навіть ворону, залишивши лише пір’я.Захопившись відгадкою таємниці лісового озера, хлопці намагаються знайти наукове пояснення феномену, тому ходять до бібліотеки й читають по вісім книжок із зоології на тиждень. Вони старанно вивчають факти, проводять справжнє серйозне дослідження, не шкодуючи нічого, — ні власних сил, ні сну, ні навіть життя невинної курки. Митько вже на основі винайдених доказів і прочитаної літератури робить припущення про виникнення назви села Юрківка, виводячи його значення з назви Юрський період. А чудовисько отримує ім’я на честь новоявлених учених — Митькозавр Стеценка.Митько й Сергій весь час потрапляють у кумедні ситуації, іноді події наближаються до конфлікту, але хлопці ніколи не сваряться, бо ж вони справжні друзі, які мають важливу спільну справу. Тож викручуються зі складних ситуацій завжди разом, неодмінно допомагаючи один одному. Долаючи свій страх перед невідомою твариною, яка, може,; з’їла навіть, людину, залишивши тільки одну сандалю, юні дослідники вперто вартують коло озера.Безперечно, приятелі дуже розчаровані, коли з’ясовується, що ніякого Митькозавра немає, а це просто жарт Васька. Та Митько й Сергій все одно не шкодують, бо вони розуміють, що час не минув марно. Майбутні шестикласники знають уже. стільки, що навіть не снилося Васькові, який гадав, що пошив їх у Дурні. Хлопці переповнені гордістю за свою обізнаність у динозаврах, вони чудово провели час і сповнені сил для нових відкриттів, адже вони найкращі друзі, великі однодумці.<span>
</span>