Поезія «Виклик» написана у 1862 році. Цей вірш було покладено на музику, і згодом пісня "Ніч така місячна..." стала такою популярною, що стала народною.
Вірш «Виклик» належить до інтимно-пейзажної лірики. У цьому вірші поет гармонійно поєднує картину української ночі зі станом душі ліричного героя, закоханого юнака.
Головна ідея твору - оспівування кохання як високого почуття і захоплення мальовничою природою; крім того, у вірші знайшли відображення соціально-громадянські проблеми того часу.
Вірш названий «Виклик» тому, що ліричний герой кличе свою кохану на побачення.
Художні засоби: епітети: «ніч – місячна, зоряна», «гай – чарівний», «небо – незміряне, всипане зорями», «осичина – струнка», «перли – ясні», «розмова – тиха», «роса – краплиста» та багато інших.
порівняння: «гріє, як жар».
метафори: «…злоба підслухала», «нічка приспала всіх, соном окутала»;
метафоричне порівняння: «ясно, хоч голки збирай...», «гай – ніби променем всипаний»; «вороги – знуджені працею»; «нам – окраденим долею…»;
гіпербола : «і над панами я пан!», «хвиля кохання»..
метафоричне звертання, вживання зменшувано-пестливих форм: «моя рибонько». зменшувано-пестливі форми: «ніженьки», «до хатинньки», «лебедонько», «до серденька», «нічка»
«Гетьман»
Вірш написаний у 1902 році; присвячений доньці М. Старицького.Жанр - балада.
У баладі автор розкриває патріотичні, громадянські переживання Богдана Хмельницького (ліричного героя), та акцентує увагу на соціальних проблемах свого часу.
Використовуючи художні прийоми фантастики та казки, М. Старицький героїзує минуле і звертається до подій того часу, коли був написаниа балада. Очевидним є зв’язок балади «Гетьман» з українською народною баладою. Він виявляється у таких фантастичних діях як оживлення мерця (привид гетьмана Б. Хмельницького) а також у фольклорних образах-символах: печера-труна, білий кінь з вогненними очима, ніч під Водохреща — містична пора, кривава сльоза матері-України, що оживляє мерця.
1. Дід
2. Покірливий , добрий
3. Ловив , шукав , благав .
4. Цей чоловій підкорений жінкою
Ява
сміливий, завзятий
захоплює, смішить, веселить
Кукурудзо
Він завжди допоможе найкращому другу.
Павлуша
Добрий, співчутливий
Допомагає, переживає, підтримує
Метро
Найкращий друг і товарищ Яви
Другий варіант:
1. Б
2. ВБГА
3. А
4. Г
5. В
6. Б
7. В
8. А
9. ВБД
10.БВГ
11. Персонажі з простого народу
Герої ідеальні, наділені зовнішньою та внутрішньою вродою, позбавлені негативних рис
Увага до описів природи
12. З теплотою й щирістю змальовує письменник образ Наталки. Це — образ чесної, роботящої, здібної селянської дівчини, багатої душевною красою. Досить правдиву її характеристику подає виборний: "Золото — не дівка!... Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить". Але не тільки цими рисами приваблює образ Наталки. Вона мужня, рішуча, з тверезим поглядом на життя. Наталка добре усвідомлює нерівність між бідною селянкою і багатим возним. "Ви пан, — говорить Наталка возному, — а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду". Ця розмова показує, що селянська дівчина розумніша за хитрого "юристу". Наталка не лише кохає й страждає; вона здатна захистити свою гідність, вона бореться за здійснення своїх мрій, за своє щастя. Ось чому розмова її з матір'ю про женихів показує її здатність до глибокої критичної оцінки людей.Дивіться також<span><span>"Наталка Полтавка" (повний текст)</span><span>"Наталка Полтавка" (скорочено)</span><span>"Наталка Полтавка" (реферати)</span><span>Коли відбувається дія у п'єсі "Наталка Полтавка" І. Котляревського? (та інші запитання)</span></span>Біографія Івана Котляревського
Почуття гідності, притаманне Наталці, підкреслює й пісня, яку вона співає:
Небагата я і проста, но чесного роду.
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Вона весь час турбується про свою матір, дуже лагідна і ніжна у розмові з нею, що свідчить про велику повагу і любов до рідної неньки. Та й взагалі з усіма людьми Наталка поводиться доброзичливо, з відкритою душею. "Добра дитина", — каже про неї Терпилиха. Про її добре серце говорить і виборний. Материні сльози й докори примушують її погодитись вийти заміж за возного. Вона готова на самопожертву, щоб заспокоїти в старості матір. Така ситуація була дуже типовою для українського села XVIII—XIX століття, коли бідну дівчину примушували батьки або вона сама жертвувала своїм коханням, щоб якось забезпечити, покращити долю, злиденне життя родини.