Яскравою сторінкою в історії української культури XIX ст. є професійний український театр корифеїв(Корифей — заспівувач, зачинатель; найвидатніший з перших діячів у якійсь галузі науки, мистецтва, літератури), куди входила ціла плеяда талановитих майстрів сцени (Іван Карпенко-Ка-рий, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марія Садовська та ін.), чиї імена увійшли в золотий фонд історії вітчизняного мистецтва. Цей театр був створений у 1882 році Марком Кропивницьким і завоював велику популярність не лише в Україні, а й за її межами. Його виступи в Москві, Санкт-Петербурзі, Одесі перетворювалися на свята української культури. Важливу роль у театрі корифеїв відіграла родина Тобіле-вичів, яка дала світові неиеревершених драматургів, акторів, організаторів професійних театральних труп (колективів). Це відомий український драматург і актор Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий), театральні режисери й актори Панас Карпович Тобілевич (Панас Саксаганський), Микола Карпович Тобілевич (Микола Садовський), Марія Карпівна Тобілевич (Марія Садовська-Барілотті). Театральні псевдоніми Тобілевичі взяли від батька і матері: Іван обрав собі псевдонім, складений з імені батька Карпа та прізвища улюбленого героя з п'єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого (Карий); Микола і Марія взяли дівоче прізвище матері (Садовські), а Панас — назву містечка Саксагань, де народилася мати (Саксаганський). Вважають, що найталановитішим у сім'ї був Іван, який своїми драматичними творами сягнув вершин світового театрального мистецтва. <span>Народився Іван Тобілевич 29 вересня 1845 року в селі Арсе-нівці поблизу Єлисаветграда (сучасного Кіровограда) в родині управителя поміщицьких маєтків. Мати мала великий вплив на дітей і прищепила їм любов до українських народних пісень, звичаїв та обрядів, театральних вистав, віршів Тараса Шевченка.</span>
Твір гумористичний і повчальний. У ньому висміяне перше кохання, і ще раз доказано силу кохання. Заради кохання можна зробити все (навіть померти -як каже Федько).
Дерева гнуться - сльози не ллються.--ПАРАЛЕЛІЗМ. Розлуку з милим вона називає лютим горем, а себе порівнює з билинкою в полі. Ці почуття і підсилює художній паралелізм.
Коли я встав сьогодні вранці я побачив що сонце ясно світить .Я вийшов на вулицю подув легенький вітерець ... Так гарно . Листя мов би закружляли у вальсі . Це прекрасно . ядуже люблю природу.
5 розділ Перебування хворого Климка. Хлопець їде в ешелоні вагону додому. Сутичка з німцем, жорстокість фашиста.До рідного місця — шістдесят кілометрів. 6 розділ Перебування Климка неподалік від своєї станції.Уявлення хлопця про його зустріч з Наталією Миколаївною і Зульфатом.
Стрілянина у біглу людину. Куля влучила у Климка.