Я дуже ретельно піклуюся про своє здоровя .Адже,не буде здоровя не буде й щастя .Я кожного ранку і кожного вечора чищу зуби .Вмиваюся,щоб змити всі мікроби і стати бадьорим на весь день .Два рази в тиждень купаюся,щоб освіжити не тільки леце,але й тіло .Часто ходжу до стоматолога,щоб не було пошкоджень з зубами .І в поліклініку до різних лікарів на обстеження .Здоровя-це скарб бережіть цого!
Дід — це жива мудрість, неписана історія нашого народу. На своїх зігнутих плечах несуть діди стільки краси й ніжності, що може позаздрити їм будь-хто.
І коли в автобусі я бачу сідоглавого предка мого з в’язанкою бубликів, я чомусь думаю: зараз прийде в хату, добуде свій нехитрий гостинець і скаже своєму Іванкові: «А глянь, що я приніс від зайця...» Він посадить своє чорняве чи біляве онучатко, і воно, роззявивши ротика, слухатиме його простодушні оповіді, у яких переплететься дійсність і фантазія. І колись обов’язково прокинеться в його душі дідова краса, і живитиме його дідова мудрість і дідова мова
Досвід, отриманий у спадок від своїх бабусь, залишається золотим набутком на все життя. Ще змалечку ці мудрі вчителі виховували в дітей любов до рукодільництва, господарських навичок. Споконвіків у нашого народу це було традицією, сталим неписаним законом.
Нерідко бабусі є творцями легенд, казок, прислів’їв та приповідок. «Тисячі речей,— писав Іван Франко,— у житті забудете, а тих хвилин, коли вам люба мама чи бабуся оповідали байки, не забудете до смерті».
Один із сучасних народознавців писав, що після проспіваної пісні, розказаного оповідання чи казки виконавці уточнювали: «То мене бабуся навчили». Те саме стосується і найрізноманітніших видів виробничих занять, і художніх промислів. Від бабці навчилась онучка прясти й ткати, плести, шити й вишивати, садити й вирощувати квіти, білити хату, працювати в городі, виховувати немовлят.
Часто бабуся заміняла неньку й батька, особливо в повоєнні роки, коли чимало дітей залишилося без рідних
