Протягом усього свого життя кожна людина прагне орієнтуватися на той чи інший вчинок, бути схожою на ту чи іншу постать. Хтось просто хоче бути схожим на маму, а хтось на тата, а з часом, коли люди стають дорослими, орієнтиром для себе вони обирають когось з видатних людей, які в своєму житті досягли великих успіхів.Я вважаю, що подібний вибір люди роблять тому, що бажають орієнтуватися на найкращі моральні цінності. По-перше, такі якості прикрашають людину, тому вона має багато знайомих та не менше хороших друзів, які цінують її за гідні моральні якості. По-друге, саме завдяки цим прагненням людина здобуває пошану і повагу інших.Розмірковуючи над цими питаннями і цими проблемами, я пригадав головну героїню роману Ліни Костенко «Маруся Чурай», привітну, веселу дівчину, пісні якої співала уся Полтава. З нею трапилася велика біда і вона опинилася у залі суду в очікуванні вироку. Та Маруся ніколи б не оступилася, якби її не зрадив коханий, адже її високі моральні якості нікуди не зникли та й не могли зникнути. Доказам цього можуть біти і рядки з роману, в яких Л. Костенко пише: «Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?».Письменниця стверджує, що найвищими законами людства повинні залишатися закони моралі. Саме за цими законами кожна людина повинна відповідати за свої вчинки перед Богом та людьми. А суддею для іншого може стати лише той, хто є духовно та морально чистою людиною і залишається такою усе життя.Проводячи історичні паралелі, я згадав початок тридцятих років минулого століття, ті часи, коли Україна переживала страшний голодомор. Деякі наші співвітчизники у ті часи забули всі закони моралі і заради того, щоб не вмерти з голоду, їли кішок, собак, і бувало, що навіть людей. Можливо, їх вчинки можна виправдати умовами тогочасного життя, адже тоді перед українцями стояв незвичайно жорстокий вибір: дотримуватися правильних орієнтирів і померти у голодоморі, чи забути про закони моралі і вижити.<span>Слід сказати, що це був дуже важкий вибір, і я не знаю, як би особисто я повів себе у таких умовах. Але я впевнений, що до останніх сил я прагнув би залишатися людиною і пам’ятав про людську мораль. І узагальнюючи свої роздуми, хочу наголосити: все своє життя я буду орієнтуватися на закони моралі, буду прагнути ніколи не залишатися самотнім и мати люблячих батьків, багато вірних друзів і міцну щасливу родину. Я сподіваюся, що ніколи не зраджу ні людину, ні, тим паче, державу.</span>
Андрій — білогвардійський офіцер, шовініст за своїми переконаннями. Слова, що зриваються з його вуст, вражають ненавистю до рідного брата й рідної землі. Батьківщиною йому стала Росія, а Оверкові він кидає в обличчя: «Мазепа проклятий», «петлюрівське стерво». Вірнопідданий служака, вояка «за веру, царя и отечество», герой Сарикамиша й Евзурума, він знехтував батьківським заповітом, гукнувши Оверкові: «Проклинаю тебе моїм руські серцем, ім’ям великої Росії — матінки…».
Головний герой повісті "за сестрою" підліток Павлусь .Омь його цитатна хаактеристика:
"Добре в тебе серце, хлопче!"," Павлусь підніс вгору свого супротивника та ,як лише цей відстав від землі ,розмахнув і кинув ним об землю.","Павлусь мріяв про те , коли й він підросте стане славним козаком","Здається ,не було нічого б такого , чого б Павлусь для Ганни не зробив"
