УТВЕРДЖЕННЯ СИЛИ НАРОДНОГО ДУХУ В ПОЕМІ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО "ЕНЕЇДА"<span>Поема І. П. Котляревського «Енеїда» побачила світ у ті часи, коли на українській землі все більше і більше посилювався національний гніт Росії. У дискусіях про український народ досить поширена була думка про те, що, мовляв, немає українського народу, що це лише плем'я без своєї мови, яке живе на «окраїні» Російської імперії. Котляревський же, написавши поему, усім довів, що українська мова є, що вона колоритна і милозвучна. У ній Україна заговорила, засміялася своєю рідною мовою. Вже з перших рядків твору ми потрапляємо в дивосвіт українського життя і національного характеру: Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Винятково важлива місія судилася І. П. Котляревському — творити й утверджувати літературну мову на народнорозмовній основі. Бо ж не було до нього великих творів, написаних живою мовою українського народу. І цією мовою автор «Енеїди» заговорив про народ, що має свої традиції, свою культуру. І. П. Котляревський, розповідаючи начебто про античний світ, зображує життя козаків, звичаї українського суспільства другої половини XVIII століття, наснажує поему неповторним українським колоритом. Так, оті козаки-троянці дуже люблять гарну народну пісню: Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ, Як в пікінери набирали, Як мандрував козак всю ніч. А який щирий сміх викликають у нас олімпійські боги, богині, цариці, яких автор переодягнув в український простий одяг — вони в спідницях і очіпках, у кунтушах, хустках і чоботях. Хіба не смішною є картина, коли Юнона «мчалась, як оса», до бога вітрів Еола: Впрягла в ґринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса. Але, посміявшись досхочу над героями поеми і їхніми пригодами, ми все-таки задумуємося про речі дуже серйозні. Подавши в перших двох частинах своєрідну енциклопедію побуту, звичаїв і вірувань, письменник показав, що українці мають давній родовід і глибоке національне коріння. Іван Котляревський не просто заговорив про український народ, а заговорив про його найславетніші часи — добу Гетьманщини, тобто державності, відображаючи козацьку славу своїх предків. Тільки національно свідомий митець, який дбав про збереження мови, звичаїв, традицій і взагалі національної самобутності рідного народу, міг написати такі рядки:
Но тільки щоб латинське плем'я
Удержало на вічне врем'я
Імення, мову, віру, вид.
Отже, заговоривши про український народ, його історію, І. П. Котляревський не лише утверджував цей народ як націю, а й відстоював його майбутнє</span>
1. Щастя
2. Радісне, прекрасне
3. Надихає, веселить, просвітлює
4. Найпрекрасніше відчуття у світі
5.Сім'я
З дитинства ми
знаємо, що природа — це дар Божий, вона дає мам їжу, одяг, житло. Нам відомо,
що тільки планета Земля та ми, її жителі, маємо цей величний дар. Інші планети
Сонячної системи — це великі пустелі, без жодного деревця та квіточки. Тому
ми, безперечно, повинні цінувати її дари. Від нас природа потребує тільки
трохи уваги та піклування, а не підкорення.
По-перше,
естетичну насолоду людина дістає від краси й чистоти. Коли ж навколо бруд, то
з часом людина сприймає його як щось звичне й переносить це сміття собі в душу.
А це страшно. Тож довкілля потребує турботи. Наприклад, моя школа щороку проводить
акцію «Екологічна стежка» в парку «Нивки». Здавалося б, ця зелена оаза
знаходиться в центрі міста, люди сюди приходять відпочивати, але навколо дуже
брудно. Ось вам і підкорення природи людиною! Складається враження, що жодного
відвідувача парку це не турбує, люди н далі його забруднюють. Тож мій клас
щороку бере участь в екологічній акції, збираючи сміття.
По-друге,
природа віддячить сторицею тому, хто її любить. Таких людей вона робить
добрішими й мудрішими. Переконливим прикладом з української літератури щодо
наведеного аргументу вважаю дядька Лева з драмн-феєрії Лесі Українки «Лісова
пісня». Він ретельно охороняв і розумів природу. Провівшії в лісі все життя,
повірив, що природа — жива, тому ніколи не зрубав дерева, охороняв дуб. І ліс
любив дядька Лева, даючи йому все необхідне.
<span>Отже, не треба
вдавати із себе володарів природи, яким усе дозволено. Потрібно схаменутися й
зрозуміти, що природа не вічна, особливо коли ми так нищимо її власними діями.
Потрібно берегти природу заради нащадків та життя на землі, а ще краще —
навчитися жити з нею в гармонії.</span>
Василь бідний селянський парубок, наречений Марусі,сирота , працює свитником у місті.Він розумний , гарний,працьовитий і релігійний.
Маруся головна героїня, донька Наума Дрота,висока , прямесенька, як стрілочка,чорнявенька,очиці ,як тернові ягідки,бро-воньки , як на шнурочку, личком червона , як панська рожа,що у саду цвіте.
Щедрик ведрик,
Дайте вареник,
Грудочку кашки,
Кільце ковбаски,
Ще того мало -
Дайте сала,
А як донесу,
Дайте й ковбасу.
***
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
- Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
***
Ми щедруєм і співаєм під вікном.
Щастя, долі вам бажаєм всім гуртом.
Хай квітують ваші ниви золоті,
Щоб життя було щасливе в майбутті.
