На перший погляд, усе зрозуміло. Дракон Грицько є втіленням добра, він здатний на самопожертву заради дружби та кохання, нехтуючи інстинктом самозбереження. Адже самопожертва — це риса, протилежна егоїзмові, коли людина жертвує собою, своїми особистісними інтересами задля єдиної мети, заради благополуччя інших. Тому Грицько під час поєдинку навмисно піддається й гине від списа джури лицаря Лавріна... А незадовго до цього помирає від старості мудрий пустельник, який навчив дракона грамоти. Отже, здається, підступний князь досяг своєї мети, зло перемогло добро. Але якщо замислитися, то не все так однозначно у творі Ю. Винничука. Адже автор не дарма показує нам страждання підлого володаря, який усвідомив свою помилку й гірко пожалкував про неї. Ми бачимо, як кається князь біля могил дракона та пустельника, називаючи їх найкращими друзями. Лицар Лаврін під час поєдинку дивним чином зумів розпізнати добру натуру дракона та відмовився знищувати його. Таким чином, у князівстві залишилися розумні, чесні, добрі люди! Настуня одружується не з чоловіком, якого дібрав їй батько, а з джурою, у якого сама закохалася. Врешті-решт, залишилися романтичні вірші дракона Григорія, які здатні пробуджувати в мешканцях Люботина незважаючи на те, що позитивні персонажі казки-повісті «Місце для дракона» гинуть, перемагає все ж таки добро, а не зло. Автор доводить нам, що життя жодної світлої особистості не проходить даремно, вона залишає після себе добрий слід на землі, у душах інших людей. І далі вже від них залежатиме, яким шляхом вони прямуватимуть — світла чи темряви.
Різні
тим що гімн і молитва
молитва про то щоб Господь Бог просвіти дітей в науці,щоб влюбові до краю виросли , щоб він Українау хранив (діти просили)
гімн
про україну як ми боролися за наш рідний край
як ворогів мидолали
що доля нам ще своє дасть
спільні
проте як Україну хранили вгімні ми в молитві Бог
доленька доспіє , багатодітна
( якщо не правильно вибачайте)
<span><span><span> 17 вересня 1864Михайло Коцюбинський народився у Вінниці. Батько його працював дрібним службовцем, пив, через що часто міняв роботу. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу.
</span><span> 1875 — 1876Михайла віддали до початкової школи</span><span>1876 — 1880Потім — навчався в духовному училищі у Шаргороді.
</span><span> 1881Михайло Коцюбинський поїхав до Кам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася.Родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім'ї юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (1886 року) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (4 чоловік) лягла на плечі Михайла.
</span><span> 1886–1889Він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно.
</span><span> 1884Написав оповідання «Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично. Один із критиків радив початківцеві залишити цю справу. Проте присуд критиків не спинив творчого запалу Коцюбинського, він пише й далі, але твори до друку не подає.
</span><span> 1890Львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
</span><span> 1898Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, прикипівши душею до цього придеснянського куточка. Спочатку займав посаду діловода при земській управі, тимчасово завідував столом народної освіти та редагував «Земский сборник Черниговской губернии».
</span><span> 1895«Для загального добра»</span><span>1896«Пе-коптьор»</span><span>1897«Посол від чорного царя»</span><span>1898«Відьма»</span><span>Вересні 1900Влаштувався до міського статистичного бюро, де працював до 1911. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною — вірним другом та помічником. Тут виросли його діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Щотижня у будинку письменника збиралась літературна молодь міста. Сюди приходили такі відомі у майбутньому письменники і поети, як Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина. Згодом Коцюбинський почав мандрувати. Він об'їздив майже всю Європу. На жаль, це був не лише потяг його душі, а й потреба лікуватися.
</span><span> 1901«Дорогою ціною», оповідання «Лялечка»</span><span>1904Коцюбинський написав і опублікував оповідання «Fata Morgana»</span><span>1906 — 1912Крім другої частини «Fata morgana» М. Коцюбинський створює новели «Сміх», «Він іде» (1906), «Невідомий», «Intermezzo», «В дорозі» (1907), «Persona grata», «Як ми їздили до Криниці» (1908), «Дебют» (1909), «Сон», «Лист» (1911), «Подарунок на іменини», «Коні не винні», образки-етюди «Хвала життю!», «На острові» (1912), а також повість «Тіні забутих предків» (1911).
</span><span> 1911 — 1912Написав там «Коні не винні» та «Подарунок на іменини». «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило М. Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз.</span>Час відлічував останні дні полум'яного життя. У лікарні Коцюбинський дізнається про смерть найкращого друга, композитора М. В. Лисенка (про їхню дружбу докладно розповідає Н. Шурова у книжці «Я весь був, як пісня»). Звістка про те, що десь у селі від голоду й хвороби, замучений глитаями, загинув талант, співець горя і селянських гірких сліз Архип Тесленко, мучиться хворобою Іван Франко, а у південних краях трагічно гине, не в силі перемогти недугу, мужнє серце Лесі Українки, що так глибоко його вразила.
<span> Літо 1912Художні нариси «Хвала життю!» й «На острові»
</span><span> 25 квітня 1913<span>Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.</span></span></span></span>
Лис
Хитрий, хвалькуватий
Краде, обманює, гордиться
Вважає себе кращим за всіх
Хитрість
Це є на сайті Довідка.біз. Набепіть в пошуковику самого сайту назву твору, а вам видасть декілька позицій, серед яких і буде сюжет