<span>- «Султан Сулейман буде найбільший зі всіх султанів наших!» </span>
<span>- «Предсказано, що з початком кождого століття родиться великий муж, який обхопить те століття, як бика за роги, і поборе його. А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри». </span>
<span>- «Вічно жити не буде й він. Але старе передання каже, що він і по смерті правитиме світом ще якийсь час». </span>
<span>- «Десятий султан Османів умре на львинім столі сидячи. А що він у хвилі смерті своєї оточений буде всіма ознаками влади, то люде і звірята, генії й злі духи боятимуться його і слухатимуть, думаючи, що він живий. І ніхто не відважиться наближитися до Великого халіфа. А він нікого не закличе, бо буде неживий. І так сидітиме, аж поки малий червак не розточить палиці, на яких великий султан опирати буде обі руки свої. Тоді разом з розточеним патиком упаде труп Великого Володаря. І смерть його стане відома всім». </span>
<span>- «...Первородний син і правний наслідник Селіма Грізного,— Сулейман Величавий,— пан Царгорода і Єрусалима, Смирни і Дамаска і сім сот міст багатих Сходу і Заходу, десятий і найбільший падишах Османів, халіф всіх мусульманів, володар трьох частей світу, цар п’ятьох морів і гір Балкану, Кавказу й Лівану і чудних рожевих долин здовж Маріци, і страшних шляхів на степах України, могутній сторож святих міст в пустині Мекки і Медини і гробу Пророка, пострах всіх християнських народів Європи і повелитель найбільших сил світу, що міцно стояли над тихим Дунаєм, над Дніпром широким, над Євфратом і Тигром, над синім і білим Нілом...» </span>
<span>- «Він був прекрасно одягнений,— стрункий і високий. Мав чорні як терен, блискучі, трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличчя, лагідного виразу, тонкий, орлиний ніс, вузькі уста й завзяття біля них. Спокій і розум блистіли з карих очей його». </span>
<span>- «Був у найвищій мірі здивований і — роззброєний. Тінь твердості зовсім щезла довкруги його уст. Велике зацікавлення сею молодою дівчиною, що так основне ріжнилася від усіх жінок в його гаремі, перемогло в нім усі інші почування» </span>
<span>- «Молодий султан знав, що в цілій величезній державі його нема ні одного дому, ні одного роду мослемів, з котрого найкраща дівчина не впала б йому до ніг, якби лиш проявив охоту взяти її до свого гарему. Він дуже здивувався, що трут, одна з його служниць,— ба, невольниця! — може мати такі думки...» </span>
<span>- «На нім був чудовий, синій туркус, що хоронить від роздратування й божевілля, від отруї і повітря, що дає красу і розум, і довге життя та й темніє, коли його власник хворий». </span>
<span>- «...І перша, і друга любов може стати отруєю, коли не поблагословить її Бог всемогучий». </span>
<span>- «...Я ще не зустрічав такої гордої дівчини ні жінки. Ніколи!» </span>
<span>- «Падишах Сулейман біг за нею, як біжиться за долею, за щастям: всім серцем своїм і всею вірою». </span>
<span>- «Настя: “— А Сулейман? Цікаво, яка його душа — там — у самім нутрі?”». </span>
<span>- «Настя: “— Ти володар великої держави, а я никла квітка... Таких, як я, багато, таких, як ти, нема...”». </span>
<span>- «Настя: “Знала, що режим у гаремах був суворий, але не сподівалася аж такої страшної кари за свою образу. Очевидно, султан мусів уже заявити суддям, що її обида — се обида його і його дому”». </span>
<span>- «О, Хуррем! Коли не зломлю страхом сеї ненависті, то вона буде вибухати проти тебе що раз, то грізніше. Се, що вони зробили тепер, тільки початок вибухів. Я знаю своїх людей!». </span>
<span>- «Перед ним відкрився немов замкнений досі й зовсім йому невідомий, новий огород душі його любки, в котрім цвіли квіти, яких досі не стрічав».</span>
«Джури козака Швайки» головні герої Пилип Швайка Василь Байлемів Мацик Левко Заярний Володко Кривопичко Лесь Одуд Тиміш Перепічка Штефан Вирвизуб Демко Дурна Сила дід Кібчик Всі ці козаки задерикуваті й гордовиті, але дружні й щирі, віддані й відкриті, прагнуть не здійснювати подвигів, а бути на своєму місці, при ділі, «що в тебе Богом закладено, віддати добрим людям» Одним із головних образів повісті є й Демко Дурна Сила, напрочуд сильний фізично та не надто метикуватий онук діда Кібчика. Демкова доля – це приклад того, що сили доброї людини можуть бути витрачені на марне та зле через її недосвідченість, і водночас вона засвідчує глибоку людяність і справедливість наших пращурів. Серед персонажів твору є й улюблені пись менником типи дідів-мудрагелів. Основу характеру діда Кібчика становить внутрішня потреба жити задля ближніх, передати набутий за довге життя досвід і мудрість. Його давній товариш волхв Кудьма, котрий «голова всьому», перед ким кожен із героїв, «як пташка на долоні», прихований і відсторонений від активних дій. Кудьма – таємний вихователь вовків, наділений Божим даром, книжник і цілитель, який знає таємниці минулого й майбутнього, людської душі й людської історії. Він причетний до всього, що діється, й водночас не діє ніде, бо кожен має сам обирати й вибудову вати свою долю. Та саме життя волхва Кудьми автор ставить за приклад як своїм героям, так і читачам: «Гарне життя прожив. Важке й чи сте. Може спокійно дивитися в очі пращурам своїм
Дитину потрібно виховувати, ще з колиски, адже від чього залежить її майбутнє, і майбутнє Батьківщини. Хтось, розповідає новонародженим "добрі казки", хтось з малих років навчає дитину іноземних мов, а хтось співає колискову... Коликова - це пісня нашого дитинства, яку співає наша матуся, віддаючи їй всю свою любов, турботу і ніжність. А ви колись бачили, як мати співає своїй дитині колискову, а та усміхається? Знаєте чому? Томущо, звязок між малюком і батьками виявляється не тільки в генетиці, а і в піснях, зокрема колискових.. Отже, можна зробити висновок, що колискова - це пісня, яка з самого народження спонукаєнас на любов.
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі
кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент,
бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди
стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно
прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою.
Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять
невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з
книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як
виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки,
про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен
письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь,
зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не
вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння,
дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також
не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо
сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі
писати на папері.
