<span><span><span><span><span>Добрий, турботливий, чуйний, акуратний, працьовитий,умілий</span></span><span><span>«Це була
найбільша радість Климкова -
покласти перед дядьком
чепурно списані зошити, а самому заходитися поратися:винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу,
де набризкано, і тихо, покрадьки,щоб дядько не обернувся,насипати йому юшки,
якої сам і наварив, - гарячої та
запашної». </span></span></span><span><span>
Самотній, гордий
</span><span><span>«Доглядати за собою – зварити їсти, прибрати в хаті ,випрати одежину – він і сам давно
вже вмів…» </span></span></span><span><span>
Витривалий, терплячий
</span><span><span>«… Земля була холодна , від неї потерпли підошви і
зробилися як дерев’яні. Коли вони мерзли так ,що аж пекли ,і не було вже
терпцю йти далі , Климко сідав просто серед дороги й одтирав їх руками…» </span></span></span><span><span>
Товариський
</span><span>
«Він рідко коли залишався наодинці у закіптюжених
стінах , бо в нього частенько, - бувало, що й до ночі, - засиджувалося
шкільне хлоп’яче товариство…»
</span></span><span><span>
Відповідальний
</span><span><span>«Що , що в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці
хватило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по
дорозі назад, молока, може…» </span></span></span><span><span>
Милосердний
</span><span><span>«Климко видлубав з кишені одну тридцятку і поклав
бабусі у пелену,а сам швидко пішов
геть».</span></span></span><span><span>
Кмітливий, сміливий
</span><span><span>«Климко випустив плащ-палатку,вчепився дівчині в
другу руку і закричав : «Це моя сестра! Сестра моя, пустіть її! Чуєте?Вона
мені за матір!» </span></span></span><span><span>
Совісний, відповідальний, стійкий
</span><span><span>«-Треба ж роботу
якусь зробити тітці , а то тільки набалакав : і те зроблю , і те…»
</span></span></span></span></span>
<span> </span>
По-перше, перед головним героєм, як ми помітили, постала дилема: зберегти своїй матері життя, або ж вбити її. Як пише сам Хвильовий: "Я - чекіст, але я і людина". Отже, тут постає питання рівня духовності і самої моральності людини
Доктор Тагабат - садист, злий геній. У цьому образі Хвильовий викриває людську аморальність, а сам образ є справжнім обличчям радянської системи
Шевченко- один із найвідоміших поетів української літератури. Його твори славляться своїм патріотизмом. Практично у кожному творі Шевченко згадує свою Україну. Чому Шевченкове слово настільки значне для українського народу? Можливо тому, що у свої твори автор вкладав частинку душі. Він був великим патріотом своєї держави навіть тоді, коли вже не чув Української мови навколо себе й не бачив батьківщину багато літ. Кожне його слово пронизане великою силою. Воно летить через століття, змушуючи задуматись над проблемами, які були, є і будуть завжди. Його слово живе й буде жити, адже, поки жива література й мова, доти й живий народ.
Мені здається, що старий Кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «Він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій відбиток». Чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», Кайдаш намагається знайти забуття в чарці. Потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина Карпа. Я думаю, що Карпо, старший син Кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. Ці риси поступово тільки набирали обертів. Він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. Коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». Після одруження та народження сина Карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. Починає поводити себе ще більш егоїстично. Він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого Кайдаша руку. Про його жорстокість та черствість знало все село. Я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. Я не згоден із думкою, що Кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. На мій погляд, стара Кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. Замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української селянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. Я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. Розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо Мотря. У неї надто дріб’язкова натура. Вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, Мотря вибиває Кайдашисі око, Карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода, матері, як чобіт».<span>Джерело: http://dovidka.biz.ua/kaydasheva-sim-ya-konflikt-mizh-batkami-ta-ditmi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua</span>