<span>Добро – це не лише безкорисні вчинки по відношенню до інших, добро – це те, що ми вважаємо правильним і те, що може нас зробити ближчими до небес. Добром не можна назвати лише якісь вчинки чи дії, добро – це можливість зробити себе щасливим так, щоб навколо всі казали, що це правильно, без лестощів, щоб всі навколо були щасливими разом з вами, щоб робити всіх навколо щасливими і самому бути щасливим від того. Натомість, зло – це також не лише поняття, коли ми когось ображаємо чи в когось крадемо, не коли ми зробили якийсь поганий вчинок і нашкодили комусь, зло – це наш внутрішній демон, який інколи підштовхує нас до дій, які ми вважаємо правильними тому, що внутрішня темрява не знає іншого способу вийти назовні, цю темряву можна розвіяти, якщо намагатись думати тверезо, але частіше це зробити важче, як то кажуть: «руйнувати легко, збувати тяжко». Проте, зло не завжди щось погане, коли важко дійти якогось логічного завершення, ми вчиняємо так як підказує нам інстинкт. Іноді ми робимо якийсь неправильний вчинок, для того, щоб потім події повернулись так, що всім від того краще, наприклад, ми можемо збрехати дорогій людині, а потім ця брехня підштовхне її до дій, від яких вона стане щасливою, проте, якщо брехня затягнеться і вже важко буде визначити де правда, а де вигадане, тоді наслідки можуть бути плачевні. Потрібно бачити межу між добром і злом, хоча вони і переплітаються, якби дивно це не звучало, ми повинні розуміти, що кожен наш вчинок повертає написаний хід нашого життя на нову строку, новим шрифтом і якщо сильно загубитись у правильному виборі, можна наробити багато і тоді навряд чи такий рукопис варто буде продовжувати.</span>Ми щодня поберемось в нас самих, чим вирішуємо хід власних подальших подій і подій, які впливатимуть на наше оточення. Якщо ми будемо робитимемо вибір в сторону зла, наші думки будуть настроюватись та цю темну хвилю і наша внутрішня війна піде у бік, який не пророкує нам приємний кінець, проте, якщо очистити думки від темних помислів і робити правильні вчинки, тоді можна впевнено сказати, що тоненький але світлий шлях у щасливе майбутнє нам гарантовано. Проте цей шлях тернистий і не завжди добрі вчинки і думки можуть вирішити всі проблеми іноді варто підтримувати світле відчуття твердою рукою і холодним розумом, що цілком можливо буде супроводжуватись краплинкою дьогтю у «медовій «душі.Всі ми однакові у тому, що можемо обирати, бути нам щасливими чи думати, що ми щасливі. Робити світ кращими, чи чекати поки він сам таким стане. Звертати увагу на те що нам не подобається і намагатись зробити це прекрасним чи просто проходити повз. Жити чи просто існувати. Вибір – це тяжка ноша, яку нам доведеться нести все своє життя, але це плата за те, що нас створили такими прекрасними і лише нам обирати підтримувати цю красу чи нехтувати таким даром.<span>Добро і зло в житті людини – це не просто важлива частина її життя. Це саме життя людини і кожен повинен оцінювати його з обох сторін.
</span>
Нарешті завітала до нас у гості вона, осінь-чарівниця. Потрапивши під її чаклунство, жива природа перетворилася на золоту казку.
Мені дуже подобається ця пора року за її величну красу. Особливо гарний в цей період ліс. Всі дерева забарвлюються в яскраві фарби, що променисто грають при світлі дня.
Осінь, мов геніальна художниця, майстерно фарбує всі рослини та надає неповторність кожному деревцю. Ніби в казковому хороводі, стоять урочисто вбрані дерева, а ліс, прикрашений золотим килимом, нагадує мальовничу картину.
Я дуже люблю гуляти в осінньому лісі, збирати барвисті букети з золотистого листя та робити з них ікебани.
Осінь — найкрасивіша пора року. Як її тільки не називають: золота, чарівна, мальовнича, барвиста, дивовижна, щедра. Багата на урожай, вона прикрасить будь-який стіл грибами, стиглими овочами та фруктами. Ми всією сім’єю часто ходимо в ліс по гриби. Збираємо ці плоди природи та засушуємо на зиму, згадуючи яскраві фарби природи. Гуляючи лісом, мене заворожує вид перефарбованого листя. Золотиста охра, червона мідь, зелена латунь, коричнева бронза — всі ці відтінки роблять осінь чарівною та неповторною. Природа ніби відкриває останній подих перед довгим сном. Ближче до кінця осені дерева оголюються. На вулиці холоднішає, і незабаром можна буде побачити перші сніжинки.
Яка шкода, що осіння пора така коротка! З настанням холодів золоті фарби починають в’янути. Листя з кожним днем тане на деревах, а усипана золотим килимом земля стає все пишніше.
Про осінь написано багато віршів — це чудова й прекрасна пора. Однак вона буває не тільки яскравою і святковою, а й дощовою, похмурою. Але в цьому полягає її особлива краса. Після осіннього дощу гілки дерев виблискують прозорими крапельками, від чого здається, мов дерева прикрашені кришталевими намистинами.
Сонечко наприкінці осені світить не так яскраво, а дні стають коротшими. В небі видно, як пролітають зграї птахів, що прагнуть відлетіти в теплі країни. Вранці все частіше опускається туман, що огортає землю дивовижною, якоюсь містичною атмосферою. Природа з кожним днем все глибше занурюється в довгий сон.
А я радію кожному побаченому моменту незвичайної природи. Навіть низьке похмуре небо не дає мені сумувати. Адже пишний килим з листя шарудить у мене під ногами та створює неповторну осінню мелодію.
Дякую тобі, осінь, за те, що була в нас у гостях, що дарувала красу, натхнення та гарний настрій. Ти — справжня чарівниця!
<span>Суворими барвами змальовано Івана Гонту. Головна його риса –
почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. Автор
навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його
характеру – мужність, незалежність, силу волі. Приєднавшись до
повстанців, узявши в руки «свяченого ножа», Гонта ні перед чим не
зупиняється. Особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені
вбивства Гонтою своїх дітей. Образ Гонти як людини Шевченко змальовує в
дусі народних традицій. Своїх дітей, що стали католиками, він убиває в
ім'я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. Саме цим зумовлені
його слова, звернені до мертвих синів: Сини мої, сини мої! На ту Україну
Дивіться: ви за неї Й я за неї гину.
</span>
Ярема – узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. У передмові до
поеми Т. Шевченко зазначив, що «Галайда вполовину видуманий», а в
примітці додав: «… між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху
Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда був …
наймитом». Це вказує на те, що образ Яреми-наймита, а згодом
повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль
належить творчій уяві, бажанню автора показати позитив характеру героя.
Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної
війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси
народного характеру. Він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і
прагне помститися їм за всі кривди. Це почуття приводить Ярему в
гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою
безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. Із наймита, над яким
знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на грізного месника,
стає незламним борцем за народну волю й права. Він буває страшний у
своєму праведному гніві: «А Ярема – страшно глянуть – По три, по чотири
так і кладе».
Зав’язка: втеча Остапа від пана і панщини як наслідок конфлікту між кріпаком і паном (пан хоче покарати героя за бунтарство, Остап вирішує втекти). Розвиток дії: наступний епізод — злигодні героїв твору під час втечі, сутички з прикордонною вартою, турецькою поліцією. Кульмінація: Соломія вирішує силою звільнити Остапа з-під з турецької варти. Сутичка з турецькою вартою. Розв’язка: загибель Соломії, що завершує розвиток конфлікту в боротьбі героїв за волю.