У поезії «Істотне» Євген Маланюк порушує філософські питання загальнолюдського значення щодо призначення людини, коли «діла ростуть у невловимі черги», а буття триває та визначається «як рух, як пруг, як вічний вир енергій», а людству все важче й важче віднаходити себе в життєвому вирі. Для митця проблеми в цьому немає, бо він знає, в чому суть: «І все ж таки: в началі було — Слово! І все ж таки: начальний дух — Любов!» Ці два поняття у свідомості автора поєднуються в невичерпну силу, життєдайну й справедливу, що керує всім на світі — «від хаосу до космосу просторів, від атома до голубих безмеж». Вірш «Істотне» Євгена Маланюка — це утвердження одвічних людських цінностей — слова і любові. Маланюк показав, що розум людини здатен осягти глибини від атома до безмежного космосу, а все ж таке, головне в її серці залишається добро і любов. Прочитавши вірш Маланюка «Істотне» ми розуміємо, що автор використав чимало художніх засобів, які допомагають показати красу та неповторність українського пера.
Варіант А
На другий день Климко підходив до своєї станції, аж раптово почалися глухі постріли у висілку. Хлопчик побачив чоловіка, який тікав від солдат. Клим помахав йому рукою, щоб той звернув праворуч, до балки.
Було чутно лише чергу автоматних пострілів. Климко відчув, як щось його штовхнуло і боляче обпекло груди. Він, зойкнувши, впав, а з мішка висипалась сіль на дорогу. Останнє, що почув Климко, були крики Зульфата "Климка-а-а!".
Образ матері у творах Т. Шевченка
<span> </span>
<span> Матір... Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо в житті. Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно залишатиметься у творчості наших письменників. Т. Шевченко теж звертався до цієї теми. </span>
<span> Образ матері у творах Т. Шевченка - це образ жінки-страдниці, жінки, яка не мала змоги бути разом із дитиною, бо була кріпачкою й повністю залежала від наказів пана. Жінка за часів Т. Шевченка була безправною людиною, яка зазнала гніту як кріпачка і знущань у родині, бо не у всіх були гарні й добрі чоловіки, а тому і в родині їм жилося не краще. У поезії "Якби ви знали, паничі..." поет з болем пише: </span>
<span> </span>
<span> Там матір добрую мою </span>
<span> Ще молодую - у могилу </span>
<span> Нужда та праця положила... </span>
<span> </span>
<span> Не маючи змоги доглядати дитя, мати-кріпачка брала його на панщину немовлям або залишала вдома на більш-менш старших дітей. У поезії "Сон" ("На панщині пшеницю жала") стомлена матір мріє про інше майбутнє для свого сина, її любов до сина безмежна і, незважаючи ні на що, безмежна віра, що колись настане такий час: </span>
<span> </span>
<span> І сниться їй той син Іван </span>
<span> І уродливий, і багатий, </span>
<span> Не одинокий, а жонатий </span>
<span> На вольній, бачиться, бо й сам </span>
<span> Уже не панський, а на волі. </span>
<span> </span>
<span> Доля жінки-матері у Т. Шевченка зображена по-різному: це й Катерина - матір, що, не витримавши тяжких випробувань долі, накладає на себе руки; це й Ганна, яка, спокутуючи свій тяжкий гріх, все життя працювала в родині сина, любила його мовчки, жертовно. Сам поет, що так мало зазнав материнської любові, вірив у кращу долю і матері, і дитини: </span>
<span> </span>
<span> І на оновленій землі </span>
<span> Врага не буде, супостата, </span>
<span> А буде син, і буде мати, </span>
<span> І будуть люди на землі. </span>
<span> </span>
<span> Безталанну долю української матері-кріпачки поет підносить до найвищих висот, він схиляється перед її образом, як людство схиляється в поклоні перед образом Матері Божої. Для Т. Шевченка жінка-матір - це уособлення і Пречистої Діви Марії, і матері-України. Це узагальнюючий образ усіх матерів. Т. Шевченко відштовхувався від ідеалів, від Біблії, бо Марія - символ глибокого й прекрасного материнства, перед чим поет благоговів усе життя: Марія - святість, божественність, і Матір - рідна матір, матір-земля, ненька-Україна. </span>
Гуси-лебеди летели,
Обронили пёрышко,
В летний день метут метели -
Заслонили солнышко.
То — студеная тоска,
То — печаль кручинушка
Кровью бьется у виска,
Эх, горька чужбинушка.
Гуси-лебеди летите,
Где родна сторонушка,
Там озёра сини-сини,
Да поёт соловушка.
Гуси-лебеди кричали,
Разрывали тишину,
Душу тронули печалью,
Будто звонкую струну.
Мне нужен план к тексту РУСАЛОНЬКА ИЗ 7В текст Марины Павленко еще нужна хронологическая таблица Марины Павленко