Про сонце, мороз і вітерУкраїнська народна казка про тварин<span>Ішли сонце, мороз і вітер стовповою дорогою усі три і зустрічають чоловіка. «Здрастуй!» — «Здрастуйте!» Поздрастувались і пішли, — ті собі, а той собі.</span>І пройшли вони з гони місця і роздумались тоді: на кого той чоловік казав здрастуйте, чи на всіх, чи, може, одному?Вернулися, нагонять того чоловіка: «Обожди, чогось іспросимось». Той обождав. Підходять вони до нього: «Кому, чоловіче, ти казав здрастуйте, чи одному, чи на усіх?» — «Ні, — каже, — одному я казав». — «Котрому ж ти казав?» — «Оцьому, — каже, — губатому я казав здрастуйте».Обернулись і йдуть собі назад. І сонце каже: «Я його попечу!» А мороз каже: «Я його ізморожу!» А вітер каже: «Ти не спечеш, а ти не зморозиш, бо як ти будеш пекти, а я буду холодний вітер віять; а як ти, морозе, будеш морозить, то я притихну, і він не змерзне».
Планетник
<span>Харчук Борис </span>
<span>Мене послали в село Вербівку агрономом. Там я жив на квартирі в старенької бабусі Олени Булиги. Вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. Бабуся розповіла мені легенду про Планетника. </span>
<span>Планетник був маленьким хлопчиком, він, як усі ми, прилетів із вирію казки на свій берег. </span>
<span>Мати поралася на городі, він сидів на вікні й спостерігав. Ріс хлопчик, грався з телятами та ягнятами, розумів їхню мову. Навколо хати навесні розцвітали квіти. Хлопчикові дуже хотілося щось посадити, посіяти. Навесні мати дозволила йому пересадити нарцис із-під хати на город. Хлопчик доглядав його, поливав, боявся пошкодити. Якось він прийшов, а квітка розцвіла ніби з його долонь — і вони поцілувалися. </span>
<span>З цієї весни хлопець доглядав курчат, каченят, гусят. Жодне з них не пропало. Потім став пасти гусей. Милувався річкою, деревами, небом, намагався збагнути їхню мову. Раптом набігла хмара, а за нею пішов дощ, град. Прибіг додому — квітка нарциса була вже зламана. Малий розгнівався, підняв кулачки до неба й став проганяти хмару. І та ніби послухалася його, пішла далі. </span>
<span>Мати бідкалася, що побило всю городину, а хлопець після цієї пригоди надовго захворів. Довелося йти до знахарки. </span>
<span>Знахарка, викачуючи хворобу яйцем, здивувалася, потім стала па коліна перед хлопцем і сказала: «Краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її утверджувати.. . Іди... » </span>
<span>Поки дійшли додому, дитина була вже здорова. Серед сільських дітей він виявився найвправнішим, тому заздрісники м'ячик у нього відняли, а його прогнали. Мати, заклопотана роботою й нестатками, теж на нього накричала. От і блукав він самотою. </span>
<span>Уже став чередником. Дивний із нього пастух — не кричить, не галасує, худоба вся ціла, напасена. Тільки ні до кого, окрім як до берези, прихилитися. </span>
<span>Милувався красою лісових квітів, думав, як її зберегти. І вирішив поселити все це у своє серце. Тільки так сказав, розсунувся бузиновий кущ — і з нього вийшов дід Капуш, заввишки з лікоть, а борода в сім ліктів. Сказав, що чередник призначений йому в учні, що їх чекають великі справи. Чередник відповів, що не може кинути матір, що він любить її, навіть коли та його сварить. Капуш перестав насміхатися над хлопцем і сказав, що йому якраз і потрібні такі правдиві та вірні помічники. </span>
<span>Одного разу Капуш покликав чередника свистом, повів його на гірський шпиль, показав на зоряне небо і сказав, що все на землі залежить від небес, від життя сонця. І хай не боїться: мороку немає, є тільки недоступне, незвідане. </span>
<span>Відтоді чередник став ще задуманіший. Але жодної злої думки не було в його голові. Йому хотілося більше дізнатися про світ. </span>
<span>Несподівано з'явився Капуш і став розказувати про зелену книгу землі. Усі залежать від зерна: людина, звір, пташка. Краси людини без землі і краси землі без людини немає. Найвища радість людини — орати й сіяти. Сила кожного таїться в силі його душі. У лісі живуть Лісовики й Лісовки, Полісун — пастух вовків, у воді — Водяник. Земляні духи стережуть скарби землі. Літо — молода дівчина, а Зима — стара баба. Земля — найпривітніша людська домівка, і кращої не знайти. Чередник запитав, чому він усього цього не бачить, а Капуш відповів, що то через байдужість і недбальство. Треба вчитися спостерігати, все підмічати.
</span>Источник: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/ZMIST/HARCHUK/planetnik.txt
Потрыбно не брехати своым друзям , не ставити себе на перше мысце -самим перший ы кращим , не хвалитися , не кепкувати з людей ы не ображати ых
Микола Гурович Куліш прожив лише 44 роки, але назавжди залишився у пам'яті українського народу як талановитий письменник, драматург і режисер, активний громадський діяч, газетяр і педагог-новатор. Важко навіть уявити, що б він ще міг встигнути зробити у своєму житті, якби не став жертвою сталінського терору.
Життя Миколи Куліша було складним з самого дитинства. Він рано втратив батьків, але був дуже здібним і старанно вчився. За часів Першої Світової, коли Микола Куліш зібрався навчатився у Новоросійського університеті, він був мобілізований до царської армії, і в 1915 році був тяжко поранений під Смоленськом. У 1934 році його, вже знаного діяча культури, звинуватили у буржуазному націоналізмі, засудили до 10 років ув'язнення та через три роки розстріляли на Соловках.
Але, незважаючи на всі труднощі, що випали на його долю, і те, що його життя припало на дуже скадні часи, Микола Куліш встиг дуже багато - завдяки своїй обдарованості, цілеспрямованості, наполегливості та працьовитості. Зі свого не дуже довгого життя він присвятив літературній діяльності майже 30 років, бо писав з ранньої юності.
Український народ ніколи не забуде Миколу Куліша. Його ім'ям названі вулиці у Каховці та Дніпрі, а також один з перших річкових теплоходів на підводних крилах. Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр носить ім'я Миколи Куліша. Його п'єси досі йдуть у театрах, а люди читають його твори, віддаючи належне таланту цієї видатної людини.
Володимир Кирилович Винниченко народився 26 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії, в робітничо - селянській родині. Після народної школи навчання в гімназії, але не закінчив.1900 р. в Златополі екстерном склав іспити за середню школу .1901 р.- вступив на юридичний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію "Студентське товариство". Був заарештований, але через кілька місяців його випустили "на поруки" і виключили з університету. Вислали з Києва.Відправив своє перше оповідання "Народний діяч " в " Літературно -науковий вісник " в Галичині, але надрукували його тільки в 1906 р.1902 р.- Винниченко заявив про себе, як письменник: опублікував твір "Селянин", писав брошури і книги на революційні теми. Арештований при перевозі нелегальної літератури. Посаджений у військову в'язницю - Київську крепость. Звільнений першою російською революцією. Під час ув'язнення написав низку літературних творів. Повість "Голота" отримала першу премію "Київська старовина". Написав оповідання: "На пристані", "Раб краси", "Голод", "Малорос-європеєць", "Ланцюг" та ін.Знову заарештований, а через вісім місяців звільнений, емігрував. Написав багато творів: "Дисгармонія", "Щаблі життя", "Контрасти".1908-1913р.р. Перебував у різних країнах.1914 р. Повернувся в Україну, нелегально. У Петрограді зробили постановку за п'єсою "Брехня"1916 р. в Москві , Петрограді видавав журнал "Промінь" .1917 р. переїхав до України і став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, потім головою уряду - Генерального Секретаріату.1918 р.- Заарештований гетьманськими офіцерами. Звільнений через протест української громадськості.1919 р.- виїхав за кордон.1920 р.- приїхав до України і знову поїхав, вже остаточно .1924 - 1928 р.р. "Рух" - видав "Зібрання творів" В.Винниченка в 23-х томах.1931 р. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП ( б ) У, в якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. З того часу твори В.Винниченка були піддани гонінням.1932 р.- "Книгоспілка" - "Зібрання творів" в 28-и томах.Винниченко написав більше ста творів.<span>1951 р. 8 березня письменник помер, похований на кладовищі - Мужен поблизу Канн у Франції.</span>
