Будь ласка!Терміново! Складіть план до твору "Вітер і Вихор"
Ось твір:
<span>У глибокому яру, куди й сонце ледь проникає, дрімав собі Вітер. Попрохали в нього рослини в полі, трави на луках, дерева в лісі, щоб полетів він до синього моря та пригнав дощову хмару, бо знемагають вони від спеки.</span>
<span>Вилетів Вітер з яру - а назустріч йому Вихор.</span>
<span><span>-<span /></span></span><span>Гей, Вихоре! - гукнув Вітер, - приставай до мене, подамося до моря, приженемо хмару.</span>
<span><span>-<span /></span></span><span>Ет, мені й тут добре, - хмикнув Вихор і помчав шукати нових розваг. Вилетів він на баштан, жартуючи, позв'язував огудиння кавунів та динь, роздмухав солому на курені. З куреня вибіг баштанник і став сваритися. Вихор схопив у нього з голови солом'яного бриля і закружляв із ним над баштаном.</span>
<span><span>-<span /></span></span><span>Хо-хо-хо! - сміявся Вихор і крутив брилем.</span>
<span>Та врешті це йому набридло, й він кинув бриля прямо баштанникові на лисину.</span>
<span>Після цього Вихор покушпелив по дорозі, здіймаючи стовп куряви, а корови, що паслися неподалік, чмихкали й невдоволено хитали головами.</span>
<span>Вихор повернув на пшеничне поле.</span>
<span><span>-<span /></span></span><span>Розбиш-шака з'явився, розбиш-шака! - шепотіли зелені колоски й пригиналися до землі.</span>
<span>А Вітер тим часом летів до моря. Він відчував, що сили в нього збавляється і слід було б спуститися на землю, передихнути. Але Вітер казав собі: «Кріпись! Треба хутчіше долетіти до моря, поки інші вітри не порозбирали дощових хмар».</span>
<span>Ну, а Вихор? Той уже розгулював лугом. Зачувши, що він летить, ховалися по норах миші, нишкли коники-стрибунці, хилилися долу трави. І хоч багатьом пощастило сховатися від Вихора, та все ж дехто попадав у його кру-тьоло...</span>
<span>Піднявши сторчма все живе в лузі, Вихор вирішив прогулятися лісом. Край лісу стояв старий дуб-велетень, а обіч нього - молоді дубки, його сини й онуки. Вихор летів прямо на них, не звертаючи.</span>
<span><span>-<span /></span></span><span>Дорогу! Дорогу! - галасував він. Та дуби були незворушні.</span>
<span><span>-<span /></span></span><span>Ну, зараз ви пожалкуєте! - напружився Вихор, розігнався і... тільки зойкнув, налетівши на могутні груди старого дуба.</span>
<span>Саме цієї миті вернувся з моря Вітер. Він пригнав дощову хмару. І враз на поблякле від спеки листя, на трави, на жита-пшениці сипонули життєдайні прохолодні краплі.</span>
<span><span>-<span /></span></span><span>Спасибі Вітрові! - зраділи дерева. - Це він приніс нам цілющий дощ!</span>
<span><span>-<span /></span></span><span>Спасибі Вітрові! - долинуло з баштану і з пшеничного поля.</span>
<span><span>-<span /></span></span><span>Спасибі Вітрові! - котилося лугом.</span>
<span>А стомлений Вітер полетів до глибокого яру. Йому треба було перепочити, набратися сили. Бо завтра знов чекає на нього робота: крутити вітряки на пагорбах, запилювати соняхи в степу, напинати вітрила на човнах. Та хіба мало гарних справ у Вітра! (<span><span>381 слово)<span />Василь Чухліб</span></span></span>
