Початок осені завжди чарівний. Повітря стає прозорим, а все навкруги виграє яскравими кольорами.
<span>Невеличкий ліс теж золотиться, багряніє, палає і з кожним ранком заливається все блискучішим вогнем. А після дощику з кущів вилазять гриби… кумедні, товсті. На старих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки. Розсипалися по галявинах червоноголові підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки, запашні рижики. Особливо поважними здаються серед них товсті гриби під червоною шапкою з білими крапочками – мухомори. Намистинками розсипалися по кущах різнокольорові ягідки. Барви лісу доповнює і волохатий зеленувато-сірий мох на деревах. Пахне грибами, чебрецем, дощем і ще чимось дивним, приємним. Пишається проти сонця ліс, пломеніють осінні вогневі барви. А разом з лісом пишається й осінь тим, що створила таку красу.</span>
Вийшли-дієслово
ведмежата-іменник
лісу-іменник
Я повністю з тобою згодна!
Тихесенько:
→тих - корінь
→-есеньк - суфікс
→-о - прислівниковий суфікс.
Пояснення: в сучасній українській мові за допомогою суфіксу -о творяться означально-якісні прислівники, основами для яких служать якісні і, рідко, відносно-якісні прикметники: тихий - тихо, тихесенький - тихесенько.
Нещодавно я прочитала збірку «Українські народні казки». Книжка дуже цікава.
У ній я зустрілася із персонажами народних казок: козою-Дерезою, хитрою лисичкою, колобком, солом’яним бичком та багатьма іншими. Веселі пізнавальні історії вчать нас добре жити.
Книга написана великими літерами. Її легко читати. Чудові малюнки сучасних авторів доповнюють зміст кожної казки.
Я взяла цю цікаву книжку у бібліотеці. Вона гарно збережена. Бережно і охайно читають її усі читачі.