Трагікомедія - драматичний твір, що володіє ознаками як комедії, так і трагедії. У широкому сенсі - будь-який сюжет літератури, сценічного та образотворчого мистецтва, що поєднує комічне і трагічне."Сто тисяч" за жанром трагікомедія тому що в кінці Герасим Калитка пішов вішатись через фальшиві кюпюри, Герасим так і не зрозумів що гроші це не головне- це і є трагічним.
Це питання з колоска і я повинен сказати що така поведінка води не можлива томущо на місяці де атмосферного тиску не має вода википить відразу томущо чим менший атмосферний тиск тим при меншій температурі вода закипить (хто вчив фізику той знає)
Андрій Малишко написав вірш з метою закликати всіх любити матір най більше в світі тому що вона дала нам життя і піклується про нас всі свої роки
Микола добігав до райцентру. Околичні вулиці степового райцентру були без хат і дерев — купи цегли, та глини, та уламків.
Миколка біг далі.
На перехресті двох таких мертвих вулиць він зупинився; в який його бік тепер?
Почулася тупотнява, і знизу від ріки висунула голову сіра колона полонених німців.
Вели колону наші хлопці, майже хлопчики, з червоними зірками на сірих шапках, у куфайках, підперезаних брезентовими поясами.
Німецькі руки тягнулися від утоми аж до землі, а замість облич були самі лише очі — від страху.
Але Миколку цікавили не німці. Його цікавили наші. Сухим нервовим поглядом він придивлявся до кожного бій— ця в сірій шапці під червоною зіркою, сподіваючись зустріти кого треба.
Микола забіг колоні у хвіст, обігнув її і знову побіг під гору, але бажаного обличчя не було.
Колона завернула з райцентру в степ, звідки прибіг Миколка, а сам він тим часом, зітерши шапкою піт, побіг на хатки і землянки.
Біля однієї з таких хаток-ліплянок Миколка зупинився. Двоє дітей сиділо під стіною: дівчинка теребила в решеті кукурудзу, а хлопчик, більшенький, дер ту кукурудзу на дертці.
— Здрастуйте! — сказав їм Миколка.
Діти полохливо підняли на Миколку очі, помовчали, а потім дівчинка підхопила решето і щезла в ліплянці. Її братик-млинар, крекчучи, поніс за нею і дертку.
На порозі з'явилася жінка. Руки її по лікті були в глині.
— Тьотю, а де тут у вас базар?
— Хто?
— Базарі
— Я тобі дам базарі Ану, марш звідси! Тільки й дивляться, аби щось украсти! Ото на базар і йдіть, там вас таких тільки й ждуть.
Миколка кинувся тікати.
Перебіг одну вулицю, другу, лапнув себе за груди і став. Став — ні живий ні мертвий. Оглянувся туди-сюди: голо і порожньо навкруги, лише німецький танк обгорілий.
Миколка вискочив на гусеницю, потім на башту, заглянув у відкритий люк і поліз у танк.
Тут він сів і почав діставати з пазухи пачки перев'язаних грошей. Порахувавши пачку до пачки,— татова зарплата з фронту, — Миколка весело зітхнув: двісті тисяч, як є, — заховав гроші і вигулькнув із танка.
Вулицею проїжджав віз, запряжений парою ще добрих коней. На возі, накритому брезентом, сиділи в брезентових плащах двоє дядьків.
Миколка пропустив дядьків, щоб проїхали далі, потім зіскочив із танка і назирці потьопав за ними.
Їхали-бігли недовго: почувся людський гамір, і перед Миколкою відкрився базар.
Миколка обвів його очима і сказав:
— Ого, який великий! — Доторкнувся до пазухи з грішми і полетів униз, на базар,— шапка з голови мало не впала.
А на самому базарі так Миколка вже надивився. Білі свинки морські на руках у безногого дядька біленькими пнсочками витягують записочки із кошика: даси дядькові двадцять рублів, і за ці гроші біла свинка висмикне записочку, а в ній написано, що тобі має бути. Розгортаєш і читаєш:
"Вас ожидає казьонний дом. Але все закінчиться благополучно". Що за "казьонний дом", Миколка не знає, але добре, що "благополучно".
Істинні та фальшиві цінності в житті людини. Бог наділив людину правом життєвого вибору. Тому кожен із нас рано чи пізно замислюється, навіщо існує, для чого живе. Дивним видається уявлення про щастя селян з казки Олекси Стороженка з глибокою назвою "Скарб". Вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі і лише відкривала рота, як те голодне новонароджене пташеня, щоб поїсти. Хибну думку породила заздрість, а заздрість, як відомо, присипляє здоровий глузд. Фортуна не посміхається тим, хто не докладає зусиль, щоб бути щасливим. Існує ж багато людей, що понад усе прагнуть виграти в лотерею.Щастя, мабуть, вимірюється тими моментами, коли на душі так хороше, що виростають крила. Ми самі є його творцями. І людині для цього творіння вже дали фарби і полотно. Потрібно лише змахнути пензлем і відтворити свою мрію. І зовсім не важливо, що ви добре малюєте лише хатинку або квіточки.
