<span><span><u /> </span><u>Ось тримай коротко и ясно ))))</u>
Мишки яки жили в мисти были хвалькувати спритны але в них не було нечего особливого для них гроши и стан были приоритетом але так не повинно бути на мою думку Б . Липкий хотив цим оповиданням донести до нас що гроши , чин не головне в житти головне залишатися людиною саме людиною ))))) Прикладом наследованным э мишка из села ))))
<span /></span>
Андрій Малишко увійшов в українську літературу як самобутній поет-лірик і
пісняр. Глибоко полонила майбутнього поета краса народних пісень,
почутих від матері: "Вечорами, сидячи біля прядки, вона співала тихо і
протяжно, і ці пісні врізалися мені в пам'ять на все життя. Знала вона
їх багато і співала з великим почуттям..." — писав А. Малишко. Хоч поет і не мав спеціальної освіти, але, будучи музично обдарованою
людиною, він тонко відчував звукові відтінки навколишнього життя і
майстерно передавав їх словесними образами. Поезія Андрія Малишка полонить душу слухача тим, що вона близька до
музики. І не дивно, що багато пісень ("Колгоспний вальс", "Київський
вальс", "Білі каштани", "Пісня про рушник", "Ми підем, де трави похилі"
та інші), написаних на слова поета, увійшло в золотий фонд народної
музики. Мабуть, душу кожного з нас полонить "Пісня про рушник". Цей твір,
покладений на музику П. Майбородою, увійшов у побут українського народу,
став відомий за межами нашої Вітчизни. У ньому кожне слово, кожний
образ, як музика, промовляє про сплав прекрасних почуттів, про святу
синівську любов. Ось чому поезія А. Малишка так органічно зливається з
музикою композитора П. Майбороди. Автор вводить у вірш поетичні образи матері і сина. Син у далекій
дорозі, у розлуці з ненькою, але перед ним лежить її ніжний і скромний
подарунок — вишитий рушник. Дивлячись на нього, син ніби згадує своє
село, дитинство, матір, усе близьке і рідне його серцю. Вірш збуджує наші емоції, закликає людей не збідніти душею, не розгубити
у своєму житті почуття любові до рідного краю, до тих місць, де ти
народився і виріс "в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров", до всього
того, що було у житті таке "знайоме до болю".
Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. Чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена:
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.
Спочатку дівчина - об'єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом - покору долі:
Жиймо! Кожде своїм шляхом
Йдім, куди судьба провадить!
Здиблемось колись — то добре,
А як ні — кому се вадить? («Я не надіюсь нічого»)
Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори:
Може, сміх твій нинішній,
Срібний та дзвінкий,
Стане в твоїй пам'яті
За докір гіркий («Не минай з погордою»).
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів:
Золоті зорі в небеснім морі
Моргають серед ночі,
Та над всі зорі внизу і вгорі —
Її чорнії очі («Зелений явір, зелений явір»).
Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу:
Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію
Щоб довести, чи актуальні християнські цінності в сучасному світі, треба спочатку сформулювати, про які саме цінності йдеться. Якщо взяти 10 заповідей, то легко зрозуміти, що більшість з них залишилася так саме актуальними, як і раніше. Не кради, не вбивай, поважай батьків, не заздри іншим - все це вірно і зараз, ніхто цього не буде заперечувати. Любов до ближнього свого, терпіння, вміння прощати - те, чому Христос вчив своїх послідовників, - теж є дуже бажаними рисами людини навіть у третьому тисячолітті.
З іншого боку, світ за два тисячоліття значно змінився: змінилися і люди, і суспільство. Це дуже гарно видно, якщо почитати буквально кілька місць зі Старого Заповіту. В ті часи, про які йдеться в Біблії, нрави були доволі жорстокими.
Вже давно немає жахливих законів та звичаїв, що були в біблійні времена. Нікого не забивають камінням на смерть (принаймні, в Україні), не перетворюють на рабів. Тепер у нас не вбивають людей тільки за те, що вони вірять в іншого бога. За дві тисячі років світогляд людей не міг не помінятися, але є такі цінності, що не міняються тисячоліттями, і деякі з них відображені у Біблії. Таким чином, можно сказати, що принаймні частина християньких цінностей залишилася актуальною і зараз.
Канікули
На минулому тижні я відпочивала в затишному селі у бабусі. Коли я йшла в ліс, неподалік сусідньої хати, я бачила чудові кущі калини та різноманітні квіти. А в самому лісі я зустрічала велетенські дерева та могутні дуби. Повертаючи додому, я перетинала річку. Вона сьогодні була дуже спокійна. Річка грала блискучими блакитними фарбами. Ось, вже я біля хати. Бабусі я розповідала, яка чудова природа оточує нас. А бабуся відповідала, що головне- це берегти її!
