Я гадаю що притча Емми Андієвської "Говорюща риба" вийшла гарна , повчальна ... Але звісно кінець сумний , тому що така гарна, говорюща риба зажарилась на плиті я проста риба. Її ззвісно шкода, але рибальці буде повчання, що потрібно говорити до кінця , наприклад те що твій друг - це риба, людина або щосб інше. І всеж таки, його жінка була теж винна, бо вона навіть не помітила риби під ногами, та ще й говорющої !
Я гадаю що рибалка тепер буде говорити все , і до кінця , а його жінка буде уважнішою , і менеше буде розмовляти , бо саме за цього вона і не помітила риби ! Аще нехай друзі рибалки будуть йому більше співчувати, і він їм теж.
Взагалі на мою думку , в цій притчі мораль в тому що потрібно менше говорити , говорити до кінця та інш...
<span><u> Горда красуня </u>
У далекому царстві-квітнику жили
найрізноманітніші квіти. Кожна з них мала свій характер і вдачу,та попри
все, всі вони дружили, лиш одна Троянда завжди намагалася вколоти
когось гострим слівцем. Одного разу в королівстві відбувся урочистий
бал. Лілея вражала своєю легкістю та граційністю,Орхідея – ніжністю,
Хризантема зачарувала всіх мелодійним співом. Навіть тендітні фіалочки
підготували незабутній танок. А Троянда засліпила всіх своєю красою,
проте норовистий характер одразу дав про себе знати. Тому ніхто з гостей
не запросив пихату квітку на жоден танець.
<span> Байка доводить, що зовнішня краса людини не настільки важлива, на скільки багатогранний її внутрішній світ.
</span></span>
Місто Хмельницький має більш ніж 500-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці, що виникло в місці впадіння річки Плоскої до Південного Бугу. Дата заснування міста не відома, а от, що стосується першої згадки, то вона відноситься до першої половини XV століття. На той час Поділля стає ареною суперечки між литовськими князями та польським королівством, яка закінчилася на користь останніх. Частина Поділля, включаючи Побужжя, відійшла під владу Корони Польської. Польський король Владислав ІІ Ягайло в 1431 році надає вірній шляхті привілеї на подільські володіння. Серед населених пунктів, що згадуються у документах королівської канцелярії від того року, знаходимо поселення сільського типу (villa) під назвою Ploskir о wcze (Плоскирівці) та відповідний до цього запис: 10 лютого 1431 р. у місті Сопоті король Владислав ІІ Ягайло записує Янові Чанстуловському 100 гривень на володіння ”селами Голисин та Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі” ("... super villis Holissin et Ploskir о wcze super fluvio Boh iacentu in terra Podoliensi et districtum Latichoviensi sitas"). В роки королювання (1434-1444 рр.) Владислава ІІІ нова згадка – підтверджується право на володіння поселенням, яке вже названо як Ploskirоw – Плоскирів.
Якщо в XV ст. зустрічається подвійне написання назви поселення (двічі – Плоскирівці, чотири рази – Плоскирів), то з XVI ст. і фактично до початку ХІХ ст. вживалася лише Плоскирів. Така назва поселення пояснюється його місцерозташуванням серед грузьких заплав у місця впадіння річки Плоскої до Південного Бугу (тоді річка мала назву Бог). Справа в тому, що ще до початку ХХ ст., Плоска при впадінні до Бугу мала "безіменний" рукав, завдяки якому утворювався природний острів. Ймовірно той рукав у XV – XVI ст. мав назву Рів (до речі, доволі поширений гідронім на землях Поділля), а поселення, що виникло на острові між Плоскою та Ровом, стало іменуватися Плоскирів (Плоскирівці).
Після приєднання Поділля до Російської імперії, 5 липня 1795 р. імператорським указом була утворена Подільська губернія. Один із повітів губернії став називатися Проскурівським, а його центром зазначене місто Проскурів . Отже, с аме в цьому імператорському указі вперше з устріча ється назва Проскурів. Якоїсь с пеціально ї постанови про перейменування Плоскирова в Проскурів не знайдено і нам тепер залишається лише гадати: чи свідомо, чи помилково в російських документах з'явилась нова назва міста. Цікаво, що д еякий час дві назви існували одночасно, але з 1801 року остаточно утвердилася н о ва – Проскурів, яка була співзвучна із словом “проскура” – так українці іменують хлібець, котрий вживається у християнських обрядах.
16 січня 1954 року вийшов Указ Верховної Ради Української РСР: "На ознаменування історичної події – 300-річчя воз'єднання України з Росією і відзначаючи заслуги перед українським і російським народами видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького, Президія Верховної Ради Української РСР постановляє: перейменувати місто Проскурів у місто Хмельницький, а Кам'янець-Подільську область – в Хмельницьку".
Таким чином, історія Плоскирова – Проскурова – Хмельницького нараховує майже 575 років і містить багато цікавих подій. Для зручності, подамо найважливіші з них у хронологічній послідовності.
Солдатських-солдат(корінь),ськ(суфікс),их(закінчення)
народній-народ(корінь),н(суфікс)ій(закінчення)
1. Будьхто собі не ворог. 2. Гнів народу будь кому страшний. 3.Дечому вчилися, то дещо й знаємо. 4. Не первина – ні з чим додому! 5. Випробувана сироватка краща за бозна який кисляк. 6.Казна кому щодня неділя. 7. Хтозна в кого не проси, будь кого не перепрошуй. 8. Поганий той замок буває, котрий будь який ключ відмикає.
1. Зорі в морі у прозорій хтось розсипав у воді. (С.Черкасенко). 2. Я чекаю чогось, я притих.(В.Сосюра). 3. І жалем серце запеклось, що нікому мене згадати. (Т.Шевченко). 4. Когось на пісню раптом потягло. (Б. Олійник). 5. Мама в будь-яку погоду п’є з криниці чисту воду. (І. Січовик). 6. А той, хто чинитьказна-що, уміє взяти все нізащо й не вболівати ні за що.(П. Біба).
