Напевно, в житті кожної людини рано чи пізно настає такий момент, коли вона відкидає всі свої щоденні турботи й проблеми, відсторонюється від буденної суєти і замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у світ. І, певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може відповісти на це запитання. Однак чи це можливо? Хтось мріє про матеріальні блага, хтось прагне визнання, а хтось просто хоче бути коханим і живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чітко й без на гань визначити сенс свого життя.
Питання сенсу життя – це одвічне питання, яким людина переймається з давніх-давен. Філософи, митці, представники найрізноманітніших наук в усі часи вирішували його по-різному. Одні вважали, що життя -і і,е постійна боротьба за власне існування й добробут (пригадаймо, наприклад, слова Л. Костенко: «Життя, мабуть, цо завжди Колізей…»), інші стверджували, що людина .живе на Землі для того, щоб творити, виражати себе в мистецтві…
Український філософ і педагог Г. Сковорода сенс людського життя вбачав у постійному пізнанні світу й себе самого, у невтомному прагненні здобувати знання й збагачуватися інтелектуально. У своїй знаменитій поезії «Всякому городу нрав і права…» він наголошує на тому, що кожен по-своєму визначає життєві цінності та ідеали, яких прагне, однак найголовніше, на його думку, для людини – це мудрість, заради якої вона й мусить жити:
А мні одна только в світі дума, Как би умерти мні не без ума.
Скільки існує людство, стільки існує й питання про сенс його існування. Воно завжди відкрите, бо кожен по-своєму, індивідуально намагається на нього відповісти. Мені ж найбільше імпонують слова О. Гончара, який стверджував, що «саме в людяності людини, в її мужності, здатності любити, в силі творчій, у моральній чистоті полягає найвища духовність, що становить істинний сенс життя людей на планеті».
<span>Людина може прожити лише одне життя. На жаль, а може, й на щастя, вона не зуміє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз, відновити… Тому мені здається, що сенс життя полягає в умінні жити та почувати себе щасливим. А вміння жити, на мою думку, це не лише бажання отримувати задоволення від навколишнього світу, не лише потреба у професійній чи творчій саморе-алізації, а й внутрішня потреба дарувати добро іншим людям, робити їх щасливими й завжди усміхненими. Я вважаю, що головне для кожного з нас – усвідомити, що сенс нашого власного життя – це ще й сенс життя інших людей, тому важливо завжди, за будь-яких обставин пам’ятати, що живемо ми не заради себе, а заради самого життя на нашій планеті.</span>
Розповідь ведеться від імені школяра Клима Джури. Живе він з бабусею, батьки — археологи, котрі поїхали розкопувати руїни єгипетської піраміди. Якось Клим бачить хулігана Сашка Смика — худорлявого розпатланого хлопчика на прізвисько «Кактус». Злякавшись хулігана, Клим тікає і провалюється в люк, де потрапляє до секретної лабораторії так званого ТТБ («Таємне Товариство Боягузів»). Виявляється, ТТБ давно знає хто він, і хоче випробувати винайдений засіб від страху на Климі.Клим опиняється на невідомій вулиці, яка приводить до старого будинку із залізною брамою, де перебуває жінка, яку Клим бачив востаннє у секретній лабораторії (вона весь час нагадувала когось Климу). В саду будинку він знайомиться з двома хлопцями Жуком і Зайцем, які чекають його на підготовці до вечірньої операції.Клим повинен стояти рівно о дев'ятій години вечора біля банку (він знає цей банк, бо там прибиральницею працює його бабуся) і грати жалісливу пісню про байбачка, яку будуть співати Жук і Заєць. Клим починає підозрювати, що Таємне Товариство Боягузів — банда грабіжників, які хочуть викрасти золоті зливки з банку, але все-таки прибуває на площу. Коли цей новий член Таємного Товариства Боягузів виконує своє завдання, до банку, на подив Клима, під'їжджає мотоцикл з двома постатями, які нагадували Климу його батьків, котрі зараз в Єгипті, у пустелі. Несподівано вчиняється вереск, бо пограбували чоловіка. Трійко друзів кидаються геть з місця злочину. Після нападу на банкіра, герої повертаються, Клим думає, що він — учасник пограбування.Герої потрапляють до банку. Жук відкриває прохід через стіну, який приводить до місця, де знаходяться дивні сині жаби. Жук і Заєць говорять, що насправді ці жабоподібні створіння — космічні прибульці, які захопили вже половину світу, а банк — головна їхня база, де вирощують мутантів-перевертнів і посилають на таємні завдання. Окупанти вміють проникати у людську свідомість і заражають людство найстрашнішим вірусом — вірусом страху, а Таємне Товариство Боягузів бореться з цим і шукає протиотруту. Клим вражений почутим, але задумується як побороти прибульців, якщо ТТБ — Таємне Товариство Боягузів? Він дізнається, що найперше вірус вражає хоробрих. А ті, хто звик боятися все життя, мають свої засоби подолання страху.
Наступного ранку Клим знов бачить Кактуса. Цього разу він перемагає, борючись з ним. По дорозі до школи, хлопець натрапляє на прибульця на будівельному майданчику. Але хлопця рятує муха, яка для синьомордих є снодійним, а Клим тікає.
1..Канючили мало не щодня.
2.І собі докидав тато.
3.Сіли на шию.
4.Ми могила.
5.Страшно, аж мороз по шкірі.
6.Беру бабусю на себе.
7.Усі повмирають од заздрощів.
Дядько був злий, боявся тільки за свою шкуру.
Брати були не розлий вода, всім допоможуть, нікого не залишать у біді.
Хмельницкий был человеком среднего роста и крепкого телосложения