Коли у мене в голові запитання "чим багатий мій народ" я уявляю неосяжні лани Батьківщини, море золотої пшениці під блакитним небом. Недаремно ці кольори - жовтий і блакитний -стали кольорами державної символіки українців. Моя земля багата родючими грунтами, які в роки Великої Вітчизняної війни ворог вивозив на захід;багата вона своїми надрами, які приховують у собі золото і бурштити, нафту і газ, руду та вугілля. Але найбільше багатство моєї Батьківщини-її народ.
Захар Беркут запропонував план боротьби з ворогом , такий забрати все своє майно і скотину залишити селище пусте заманити в село ворога і зробити облаву, щоб ніхто з села не вийшов.
В одного з яких у дзьобі була жаба, зловлена не подалік на ставку.
Іван Франко — великий український письменник. Ідея спільності, гідного людини життя народу були для нього настільки близькими, що знайшли відгук у його художніх творах. Із найбільшою силою прозвучала вона в історичній повісті «Захар Беркут».
<span>В образі головного героя уособлюється ідея Франкового твору. У ньому втілені міць, сила, мудрість народу. Високий на зріст, строгий лицем, Захар Беркут, «...незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу. Навіть у похилому віці Захар бере активну участь у житті громади, допомагає своїм досвідом, лікарськими знаннями. Своє життя він присвячує боротьбі за збереження єдності людей. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав усі свої пориви і сили. Переконливістю, життєвою мудрістю сповнені його виступи перед тухольською громадою. </span>
<span>Слова свого він дотримує завжди. Він із гордістю говорить: «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові». Навіть помираючи, він думає про майбутнє свого народу. Він закликає їх триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх перемогти. </span>
<span>Я захоплююсь образом Захара Беркута, в якому втілено народну мудрість, патріотизм, відданість народній справі. </span>
<span>Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — «Захар Беркут». </span>
<span>Ми бачимо Захара Беркута уже дев'яностолітнім старцем, «сивим голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». </span>
<span>Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду. Спостережливість і розум допомогли йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв'язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл. </span>
<span>Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця. </span>
<span>У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в ньому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. </span>
<span>Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов'язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю». </span>
<span>У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.</span>
<span>Поріділо козацтво від втоми і ран.
Гей, з чобіт позбивайте пилюку.
І встає з небуття кошовий отаман,
І з кресала запалює люльку.
А за ним піднімаються воїни скрізь,
Бо завчили козацьку науку:
Ой, напаснику лютий ти не лізь, ти не лізь,
Під козацьку розмашисту руку.
Приспів:
Ой, з нашого роду не качайте воду,
Ой, з нашого духу не ліпіть макуху.
Ой, з нашої слави не робіть забави,
Не робіть забави світові на сміх..
Бо козацька вдача, як вогонь гаряча,
Бо козацька сила не одних косила.
Шабелька завзята вдарить, як розплата.
Кривдників поганих покарає всіх.
Гей, ти наш кошовий, в тебе кручений вус,
Та ще шапка смушева бідова.
Наслухаємо, батьку, пораду живу,
Твого вірного й чесного слова.
І сказав отаман, і промовив козак,
Аж із слів полетіли іскрини.
Україна одна і не можна ніяк
Віддавати її на загину. </span>
