Чисту правду вам сказати не боюсь: так, насправді Недоладьком я зовусь.Ще не все у мене зовні до ладу.І накульгую я трохи, як іду.І очі в мене різні,і ніс — кривий.Та це велике щастя,що я — живий!А як у грудях серцене мертве, а живе,то вирівняти можна усе,що ще криве!От такий компот!Я запевнити від серця можу вас,що всередині у мене все гаразд!Є там чесність і хоробрість,доброта і совість є.Ну, а зовнішність частеньконас обма-ню- є!<span>От такий компот!</span>
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів.
Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
Бертольд:
1."Попереду їхав лицар" (Це говорить про його положення у суспільстві)
2."Та лихий такий, крик боже!" (Як поводить себе з іншими)
3."Голос маю, - каже лицар, -
Та не тямлю віршування... " (Не мав таланту до віршів, але мав гарний голос)
4."Всім вміли догодити,
Тільки нашого поета
Пан забувся запросити" (Його відповідь на зчинене йому добро поетом)
5."Годі жартів! - крикнув згода,
Бо задам тобі я гарду!" (Не мав терпіння)
Поет:
1."Проживав поет нещасний,
Але мав талант до віршів
Не позичений, а власний" (Був бідним, але добре віршував)
2."От собі - людина Божа!" (Гарна людина)
3."Теє слово всім давало
То розвагу, то пораду" (Допомагав людям с повсякденним життям)
4."Ось пожди лиш трохи, зараз
Будеш мати серенаду" (Визнає велику силу кохання)
5."Ей, я лиха не боюся,
З ним ночую, з ним і днюю" (Пережив багато на своєму шляху та був готовий до всього)
Весна - чудова пора року,коли вона приходить,все навколо розквiтаe.Навколо починають зеленiти буйним цвiтом чарiвнi квiти,поля застилае смарагдового кольору ковер з трав,а птицi починають щебетати ще голоснiше.
Але весна у рiдному краю - то особлива весна,побачивши весняну красу знайомих тобі місць,наситившись нею,ти поринаєш у спогади.І розумієш,як ці місця багато значать для тебе,як вони близькі твоєму серцю.
У ці моменти легкої весняної меланхолії,які відчула на собі, мабуть,кожна людина, ти переповнюешься солодким почуттям - почуттям любові до своєї батьківщини,до її блакитних озер,безкрайніх морях і навіть до похмурих лiсiв,що так нагадують морозну зиму
