Т. Шевченко у поемі оспівує Івана Підкову, сміливого отамана, що не раз очолював морські походи проти Туреччини. У поемі, що названа його іменем, цей козарлюга змальований мужнім, відчайдушним, досвідченим, справедливим, за що побратими дуже його шанують. Сміливість притаманна кожному із запорожців. «Синє море звірюкою то стогне, то виє», «кругом хвилі, як ті гори», так що не видно ні землі, ні неба, аж «серце мліє», а «козакам того тільки й треба» — розбурхана стихія звеселяє їхні серця, наснажує співати пісні, піднімає дух козацький перед походом на Царгород. Оспівуючи славні перемоги запорожців, Шевченко використовує рефрен «було колись»:. Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося: осталися Могили по полю. Могили ці — і свідки колись гучної слави, і водночас нагадування сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Підкова, і зараз, напевно, є, бо дух народу незнищенний.
Дорогая, Лиза, доброе утро
<span>Доброе,Нина</span>
<span>Как вам спалось? </span>
<span>Благодарю, отлично. </span>
<span>Не могли бы вы быть так любезны, заварить чаю? </span>
<span>Безусловно, я с радостью это сделаю </span>
<span>Прошу вас. Чай готов </span>
<span>Спасибо. </span>
<span>Передайте мне еще конфет Нина</span>
<span>Держите, пожалуйста </span>
<span>Давайте сьездим в парк? </span>
<span>Безулсловно отличная мысль </span>
<span>Следуйте за мной, будьте острожны </span>
<span>Нужно надеть средства защиты </span>
<span>Спасибо вам за вашу доброту</span>
Ми ще не вчили, але у нас у зошитах не написано визначити дієвідміну.
Складно говорити про шляхетність та кохання, спираючись на твір Івана Франка "Чого являєшся мені у сні". Адже шляхетність - це або належність до суспільного прошарку "шляхта", або шляхетність душі, що характеризується честю, виликодушністю та милосердям. А хіба ліричний герой вказаного твору милосердний або великодушний? Ні, він усього лише сумує за невідбувшимся коханням, жаліє себе, мріє про взаємність. Хіба він за щось прощає героїню, хіба думає про її почуття? Ні! Він зациклений на собі, як більшість закоханих.
А щодо шляхетних вчинків, їх можна вгадати за непрямими натяками. "В житті ти мною згордувала, моє ти серце обірвала і з нього вирвала одні оті ридання голосні, пісні" - ця цитата може вказувати на виликодушність героя в тому сенсі, що він не нав'язував коханій свою любов, не примушував її до взаємності, не намагався нею маніпулювати. Про такі вчинки героя також говорить цитата "Ти ж знаєш, знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у сердці здавлюю на дні".Тобто, він не докучав їй своїми стражданнями. Дійсно, хіба вона винна у тому, що не любить його? Тому так, істине кохання може надихнути на шляхетні вчинки, такі як залишати сво страдання при собі та не змушувати нікого любити тебе.
Михайлик з Любою зустрівся біля явориння, дівчина одразу ж сподобалася хлопцеві, хоч і була старшою. Під час знайомства Люба показала себе справжньою господинею, що добре освоїла навички приготування їжі. Михайлик, ще раз доводить те, що діти минулого були доволі самостійними, це підтверджує приклад із тексту, коли хлопчик пропонує запалити вогнище і вдало це робить.
