Я подивилась у безхмарне чисте небо і побачила там великого хижого орла, який своїми спостережливими чорними очима дивився на моїх маленьких жовтопузих курчаток, які ніжно тулились до своєї турботливої і набурмосеної матері-курки.
Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними.
<span>Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. </span>
<span>Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже прошепотіла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». </span>
<span>Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.</span>
Я думаю ,що на нашій землі немає більшої втіхи ніж слово ,яке єднає нас усіх.Існує легенда про Вавилонську вежу ,що колись люди в давні часи говорили на одній мові ,але коли вони пішли всупереч Богу,щоб побудувати вежу тоді він розгнівався і зробив так ,що люди не могли розуміти одне одного.Люди зібралися в групки і так утворилися різні країни з своєю вимовою.Дотепер існує мовний бар'єр який важко подолати всі ми вивчаємо англійську ,щоб хоч якось зрозуміти одне одного.
Як добре ,що ми розуміємо нашу українську солов'їну мову.
Мій тато змайстрував автоматизовану систему управління
Друг, ніжка, берізка, санки.
