Серцю кожного з нас дороге Свято Перемоги. Доріг пам'яттю про тих, хто ціною свого життя відстоював свободу. Ми повинні завжди пам'ятати про людей, що віддали свої життя за свободу і світле майбутнє нашої країни. Безсмертний подвиг тих, хто боровся і переміг фашизм. Пам'ять про їх подвиг вічно житиме в наших серцях і нашій літературі. Ми повинні знати, якою ціною було завойовано наше щастя. Знати і пам'ятати про тих майже зовсім дівчатках з повісті Бориса Васильєва «А зорі тут тихі», які сміливо дивилися смерті в очі, захищаючи свою Батьківщину. Хіба ним, таким крихким, ніжним, носити чоловічі чоботи або тримати в руках автомати? Звичайно, немає. Але вони сміливо пішли назустріч фашистським головорізам, щоб не дати ворогам можливості пройти. Вони виконали свій борг перед Батьківщиною. Особливо мене захоплює подвиг Жени Комельковой. Щоб дати можливість Васкову надати допомогу Ріті, вона відводить німців від того місця, де лежить її подруга. Вона б'ється з фашистами до останнього. Женя була прекрасна і в житті і в смерті. Фашисти, роздивляючись убиту, звичайно ж, не змогли зрозуміти, чому ця красива дівчина пішла битися з ними. Смерть не владна над такими людьми, тому що ціною свій життя вони відстоювали свободу, правду. <span>Безсмертний і подвиг тих солдатів, які захищали Сталінград. Про цих героїв розповідає нам Ю. Бондарев в романі «Гарячий сніг». Розуміючи, яке значення має Сталінград для нашої країни, генерал Бессонов дає наказ: «Стояти і про смерть забути. Вибивати танки. Битися до останньої крові»! І солдати виконали наказ. У живих залишилися тільки чотири артилеристи і два кулеметники. Бессонов, обходячи позиції після бою, плакав, не соромлячись; плакав через те, що радянські воїни вистояли, не пустили фашистські танки в Сталінград. Битва була жахлива, але вони все-таки перемогли. Горіло усе: і танки, і люди, здавалося навіть, що горить сніг. Ці люди загинули, прекрасно розуміючи, що вони віддають свої життя в ім'я свободи, в ім'я майбутніх щасливих поколінь.</span>
У природі діється щось незбагненне! Яка невблаганна зима! Нечисленні були ті орли, що перші стали за волю України, але міцні душею й любов’ю до рідного краю. І ми всім серцем розуміли, що нездоланні наші сили. \\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\\ Тополя шепоче у вікна відчинені. Хмари – знизу ледь підсинені. Десь здалеку бриніла притишена пісня. Вже наші серця навіки з’єднала незбагнена сила. )))))) Написала по 4 речення
У мене виникали спогади далекого дитинства, милуючись лісовими краєвидамии з вікна вагона. Треба було обов'язково віддати в бібліотеку зберігшийся примірник підручника. Прийняла участь у святковому концерті до дня перемоги більша половина нашого класу.