Становлення і розвиток української мови — це відображени історичного буття українського народу, найсуттєвіша частка цього буття.
Мовотворчі письменники, які завжди наголошували на тому, що пізнання світу — це вивчення рідної мови й інших мов у взаємозбагаченні людського досвіду.
Не можна не захоплюватися тим, що це розуміли наші предки. Наприклад, причину необхідності вивчення рідної та інших мов славетний князь Володимир мономах пояснював так: людина народжена для добра, але щоб діяти добре — вона повинна знати світ, розрізняти, що є добро, а що зло.
Прозвісником мудрої сили, золотого слова — сили, яка здатна об'єднати людей, їх діло, емоції й розум, поєднати людину з природою, став автор «Слова о полку Iгоревiм». Тут уже зароджуються прекрасні словесні символи добра і зла, життя і смерті, символи обов'язку, честі, вірності.
Слово поставало відбиттям історї, характеру й долі народу, об'єднувало людей, роди й племена в соціальну, політичну, моральну й духовну цілісність, піднімало до історичної життєдіяльності. Саме тому іноземні завойовники про тягом усicї давньої історії України прагнули потурчити, полонізувати, онімечити український народ. Бо доки живуть мова й культура — живе народ, його свідомість, отже панування над ним не є гарантованим.
Тому слово і мова — витвір і одиниць, і багатьох, не має ні початку, ні кінця, вона невіддільна від народу — носія мови. Гине народ — гине й мова — зникає народ, як суверенний феномен все людської цілісності.
Почався дощ. Невеликі капельки падали з нема. Здається в цьому немає нічого особливого, але прислухавшись можна почути його розмову. То про що ж розповідає мені дощ? Може, він перенесе мене в чарівну казку, в якій оживають іграшки і здійснюються всі дитячі мрії? Розкаже Про те, як швидкоплинний час і як важливо встигнути бути щасливими саме зараз, а не колись потім. У моїй пісні дощу звучить дитячий сміх і радісні крики, в ній немає місця тиші - ну і нехай! Адже звук дощу нагадує мені про те, що мої улюблені люди - це найголовніше, що є у мене в житті.
Моя улюблена телепередача «Поки усі вдома». Моїм батькам і братові вона теж подобається, так що ми дивимося її всі разом. У цій програмі ми зустрічаємося з цікавими людьми.
Вони розповідають нам про себе і свою роботу, знайомлять із членами своїх родин. Атмосфера на цій передачі дружня і неофіційна. Учасники часто розповідають забавні історії і жартують. Іноді мені здається, що вони в нас у гостях, вони — наші близькі друзі і сидять з нами в нашій вітальні. Ще одна відмітна риса цієї передачі — це та частина, де розповідають, як зробити самому різні речі. Особливо цим цікавиться мій брат. Він часто пробує зробити те, що вони описують. Крім всього іншого, я люблю цю передачу за те, що вона робить нашу родину ще дружнішою.
<span>Клен цілу зиму спав. Крізь сон він чув завивання хуртовини і тривожний крик чорного ворона. Холодний віт ер гойдапв його віти, нагинав їх низько до землі. та ось одного сонячного ранку відчував клен, ніби до нього доторкнулося щось тепле і лігідне..... </span><span>тривожний крик, чорного ворона, холодний вітер, сонячного ранку, щось тепле, щось лагідне. </span>Как то так ^^
