Мій улюблений предмет - це українська мова!
<span>Адже, перше слово "мама" людина каже рідною мовою, вивчає українські літери, складає з них слова, поповнює свій словничок. Українська мова - наймелодійніша і найбарвистіша у світі! Це мова нашого народу, це мова, котрою я спілкуюся. Неможливо передати словами усі барви рідної мови - її треба чути, вивчати, знати. На жаль, деяка частина українського народу не знає рідної мови </span>
<span>У мові відображений весь народ і вся його Батьківщина, народний дух... Усі природні явища: бурі і грози, дощі і сніги - відбиваються в рідній пісні, в рідних мелодіях. Краса української мови живе у творах письменників. Саме вони змогли передати нам її красу, саме це і є підґрунтям для української літературної мови. Але у творах відбивається не тільки краса природи і природних явищ, а ще й уся історія духовного життя народу. Кожне покоління передає наступному свої надбання, здобуті протягом життя. У цю скарбницю рідної мови складають плоди сердечних рухів і "мелодію душі", плоди історичних подій, сліди пережитого горя і пережитої радості - все це народ зберігає у рідній мові. Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший засіб, що з'єднує минулі, теперішні і майбутні покоління. </span>
<span>За це я і люблю її!!!</span>
Портретний нарис Василя Симоненка:
Василь Симоненко прожив досить коротке життя, відійшовши у небуття всього у 28 років. Проте за цей час він встиг залишити літературний спадок, у якому розповів про найпотаємніші почуття. Василь був серйозним та спостережливим. Ще студентом він проявив себе як людину відповідальну та активну. Часто задумувався над суспільною несправедливістю, намагався протистояти байдужості.
Зовні Симоненко був середнього зросту та досить худорлявим чоловіком. Особливо вражав його мудрий та вдумливий погляд. Здавалось, Василь дивиться прямо в душу людині, відчуває її корінь. Сучасники Симоненка відмічають, що письменника виділяла з-поміж інших самоіронія та критичне сприйняття світу.
Коли поставив ціль собі -
Не відступайся і в біді.
За Україну кров'ю й потом,
Борімося - ми патріоти!
Дієслова в теперішньому і простому майбутньому часах (доконаного виду) однаково змінюються за особами й числами. За характером особових закінчень дієслова поділяються на першу, другу та архаїчну дієвідміни.
До І дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають є (на письмі — також є), а в 3-й особі множини — закінчення -уть (на письмі — також -ють): кажеш, каже, кажемо, кажете, кажуть; зуміє, зумієш, зуміємо, зумієте, зуміють.
До II дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають и, і (на письмі — ї), а в 3-й особі множини — закінчення -ать (на письмі — також -ять): мовчиш, мовчить, мовчимо, мовчите, мовчать; склеїш, склеїть, склеїмо, склеїте, склеять.
В українській мові немає таких дієслів, що в якихось формах належали б до 1 дієвідміни, а в якихось — до II: якщо дієслово в будь-якій особовій формі має закінчення І дієвідміни, то й у всіх інших формах матиме звукову характеристику цієї дієвідміни; те саме стосується й дієслів II дієвідміни.
<span>Отже, дієслова 1 та II дієвідмін на письмі мають такі особові закінчення: </span>
<span><span>ЧислоОсоба1 дієвідмінаII дієвідміна</span><span>Однина1-а 2-а 3-я-у, -ю -еш, -єш -є, -є-У, -ю -иш, -їш -ить, -їть</span><span>Множина1-а 2-а 3-я-емо, -ємо -ете, -єте -уть, -ють<span>-имо, -їмо -ите, -їте -ать, -ять<span>
</span></span></span></span>