Українська земля подарувала нам поетів і письменників, які не тільки збагатили безсмертними творами національну літературу, але й уславили нашу країну в усьому світі. Серед них одне з самих великих імен – ім’я Лесі Українки.
Доля цієї видатної жінки була тяжкою з самих ранніх років. Захворівши ще в дитинстві тяжкою хворобою, Леся Українка боролася з нею усе своє життя. А життя письменниці було недовгим – усього 42 роки. Не превеликий жаль, не судилося їй відчути ні взаємного палкого кохання, ні особистого щастя, не пізнала вона і привабливості материнства. Не стала Леся Українка і великим музикантом, як того мріяла, бо понівечена хворобою рука не дозволила їй вчитися грі на піаніно. Але за всі свої страждання письменниця була нагороджена Богом унікальним поетичним талантом, який вона повністю віддала своєму народові і рідній країні. Найпершою і єдиною любов’ю Лесі Українки була глибока та віддана любов до рідної землі, до того куточка, де вона народилася та де пройшло її дитинство – до Волині та Поділля. Таке героїчне життя, така відданість своїй батьківщині поряд з геніальністю, мабуть, перш за все і приваблює мене в Лесі Українці, як в людині і поетесі.
У своєму житті Леся Українка була змушена часто подорожувати. Змучена хворобою, наприкінці свого життя їй прийшлося залишитися жити в Грузії, приїжджаючі до рідних країв лише на короткий час. Але де б не подорожувала поетеса, де б вона не залишалася, серце її завжди линуло в Україну. Підтвердження тому – численні поезії Лесі Українки, в яких переважають спогади при прекрасну рідну країну, про її чудові краєвиди з голубими озерами та розкішними лісами.
Із почуттям неабиякого захоплення Леся Українка оспівувала рідну землю у своїх віршах, але вона ніколи не була співцем природи, бо вона всюди, перш за все, бачила український народ – з його радістю і горем, його стражданнями і сподіваннями на краще майбутнє. Це цілком природно, тому що поетеса в першу чергу була громадянином, і бачила свій обов’язок в служінні інтересам та прагненням українського народу, а лише потім – особистому щастю. Вона добре розуміла значення митця в суспільстві, роль поезії в боротьбі свого народу за краще майбутнє. Дуже добре це розуміння Леся Українка висловила у вірші “Слово, чому ти не твердая криця”. Поетичне слово митця у цій поезії відображено як «іскриста зброя», «меч», що «буде здіймати голови з плеч” ворогів батьківщини. А ось твір “Contra spem spero”, який був написаний поетесою ще в юному віці, дуже вразив мене силою духу, любов’ю до життя, мужністю та щирістю:
Михайлик — простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.
Батько Михайлика — лицар-хлібороб. В образі Панаса Дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби.
Мати Михайлика – це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки. Ганна Іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди.
Дід Дем’ян — представник старшого покоління Стельмахів.
Бабуся — проста селянська трудівниця
Люба — подружка Михайлика, вона добра, щира, чуйна.
Дядько Себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика.
Дядько Микола — великий життєлюб. Це — втілення народного оптимізму. Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.
Складна і непередбачувана. Комусь щастить, і він має все, майже не докладаючи до цього ніяких зусиль. Інший тяжко працює все життя, але ледве-ледве перебивається. Хтось щасливий у коханні, дехто все життя не може знайти свою другу половинку… Для одного найбільшою цінністю є гроші, а для іншого – людські стосунки і почуття… На жаль,мало хто розуміє, що саме останнє і є справжніми цінностями нашого життя…
М. Коцюбинський – письменник, який чудово розуміється на цінностях людського життя і саме про них пише у своїх творах, навчаючи нас цінувати і поважати їх. Повість «Дорогою ціною» – твір про ті цінності життя, які ніколи не втратять актуальності. Автор намагається показати нам, що є найголовнішим у житті.
Перед нами розгортається життєва трагедія двох закоханих: Остапа – хлопця-кріпака та Соломії – його коханої, але жінки іншого. Остап вирішив втекти з села, де його очікувало покарання – пан зібрався віддати його в рекрути за непокору. Хлопець прагнув втекти з рідного села, бо хотів жити на волі, знав, що за Дунаєм можна стати вільним козаком. Він не побоявся покарання пана, не боявся, що його та його кохану впіймають. Це говорить про те, що Остап був хоробрим та безстрашним, завжди втілював свої мрії у життя, прагнув досягти цілі. Саме таких якостей не вистачає нам – сучасному поколінню, саме цьому слід повчитися у Остапа… Але коли він, врешті-решт, отримав волю, то зрозумів, що здобута вона занадто дорогою ціною. Не було вже поряд Соломії – вона загинула, рятуючи коханого. Дівчина здійснила мрії Остапа про волю ціною власного життя. Такого кохання, як у Соломії з Остапом, зараз, мабуть, не зустрінеш. Ми можемо повчитися у них взаємопідтримці та взаємовиручці, довірі та вмінню цінувати одне одного. Коли Остап втратив кохану, то зрозумів, що без неї йому не потрібна і воля. Вона вже не могла принести йому щастя, адже ні з ким було її розділити… Занадто дорогою ціною її було отримано.
Тож повість М. Коцюбинського «Дорогою ціною» може багато чому нас навчити. Приклад головних героїв показує, що воля – найдорожче у житті і ми маємо її цінувати. Але, крім цього, автор наголошує на таких цінностях життя, як кохання та людські стосунки. Саме почуття любові робить людину кращою, розкриває її справжню. Заради коханого Соломія пожертвувала собою, вона не боялася померти для того, щоб Остап продовжував жити і втілив свою мрію. Сьогодні у нашому житті замало щирості та чистих взаємин, і цього нам дуже не вистачає. Також не можна не згадати про те, що Остап так і не зміг стати щасливим без своєї коханої. Він залишався їй вірним усе життя, чекав на зустріч з нею на небесах… Тож варто повчитися цьому у нього. Таким чином, повість «Дорогою ціною» може навчити нас багато чому, а головне – прекрасним людським якостям, які завжди будуть актуальними у нашому світі.
Герасим Калитка це був головний герой твору , діяльна та цілеспрямована людина. В якому пробудився "хазяїн" своєї землі, що до цього не мав на ней право.Мабуть, колись мріючи про добробут родини він плекав мрією у душі мати якнайбільше землі. Але спочатку він заробляв все тяжкою працею , а потім пішов на шахвайство.
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. Прагнення Климка а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби