Ответ:Алкотест дуже часто використовують для того щоб перевірити чи твереза людина, чи може вона у стані алкогольного сп'яніння.
Объяснение:
Блакить [ б л а к и т’]
рясно [р’ а с н о]
дощі [д о ш ч’ і]
Радість [р а д’ і с т’]
У тістому лісі, біля схилу, що вів до річки, простягла свої білосніжні пелюсточки до сонечка маленька конвалія. Цього ранку на спів її дзвіночків прилетіла перша весняна бджілка. Вона пильно придивилась до молодого зеленого листячка і тоненького стебельця і сіла поряд на гілочку. Звабивий аромат конвалії скружив її голівку. Обережно бджілка запитала конвалію:
- Звідки ти взялась тут?
Вітер похитавши дзвіночками конвалії, відповів тихим дзенькітом:
- З"явилась вона тут, від загубленої чистої сльози молодої дівчини.
-Тому ти, напевне, така ніжна і беззахистна?
- Так. Хоч сонечко і гріє, та мені тут сумно самій. Навколо високі дерева, що я навіть не бачу їх верхівок і більше нікого, - журливо відповіла конвалія.
Бджілка ще ближче підлетіла до конвалії і запропонувала їй свою дружбу. Конвалія зраділа і всміхнулась. Тепер вони щодня перешіптуються між собою. Про весну і її красу<span>Ⓐ</span>.
<span>Землі, каменям, деревам, вогню і водним джерелам слов’яни продовжували поклонятися ще в XV—XVI століттях.Землю слов’яни вшановували не лише в язичницькі часи, але й багато століть потому. Плодючість Землі, її здатність годувати людей робили її в очах людини справжньою матір’ю.Спільні для європейських міфів уявлення про те, що небо і земля — подружжя, що небо запліднює землю дощем і після закінчення терміну вона розроджується новим урожаєм, існували й у слов’ян. В одному з давньоруських заклинань говориться: «Ти, небо, батько, ти, земля, мати». З культом Ма-тері-Землі пов’язаний давній звичай брати з собою рідну землю, вирушаючи в путь, ідучи надовго з дому (наприклад, на заробітки) або переселяючись в інші місця. При цьому жменьку землі вигрібали з-під печі, іншу — з-під стовпа, на якому тримаються ворота, а третю брали з перехрестя доріг. Під час закладання будинку на новому місці жменьку рідної землі висипали під фундамент, вважаючи, що вона захистить від напастей і допоможе родині на чужині.Вшановуючи Матір-Землю, наші предки поклонялися й воді. У давньоруських рукописах можна прочитати про молитви й гадання біля води, про лікування нею, укладення шлюбів і союзів і принесення клятв, жертвопринесення воді, в тому числі й людські.У Стародавній Русі поклонялися багатьом деревам, але перш за все дубові, який був священним деревом громовержця Перуна. Про жертвопринесення дубу свідчили ще візантійські джерела. Під величезним дубом, що ріс на острові Хортиця, слов’яни приносили в жертву живих півнів, шматки хліба і м’ясо.Збереглися відомості про існування в Стародавній Русі священних гаїв. У священних гаях не можна було не тільки вирубувати живі дерева, але й рубати на дрова сухостій і бурелом — усе повинно було згнивати на місці, всередині самого гаю. На гілки священних дерев у якості приношень селяни вішали хустки, стрічки, шматки полотна або рушники з проханнями про позбавлення від хвороби або як подяку за зцілення. В народі ходила велика кількість оповідань про страшні кари, які спіткали тих, хто намагався зрубати дерево в священнім гаю,— одних знайшла смерть на місці, інші осліпли, зламали руки або ноги, померли від тяжких хвороб.</span>Стародавні слов’яни вшановували камені, вбачаючи в них опору, основу світу, символ світової гори. Пізніше вшановування культових каменів у народній культурі почало пов’язуватися з іменами християнських святих або легендарних героїв: Богородиці, св. Параскеви, преподобного Феодора, св. Афанасія та інших.<span>(353 сл.) (Із книги «Світ міфології»)</span>
О-закінчення сумлінн- основнапомоєму корінь
астина нн-суфікс сумлін