Постукала осінь до мене в віконце
Я встала з ліжка сонячного та світлого дня.І дивлюся у вікно ,а там стоять всі дерева одягнуті в червоне,жовте,оранжеве вбрання.Берези стоять всі покриті жовтими цяточками,ніби сонечко залишае останні свої сліди.Дивлюсь вниз ,а там вся земля покрита золотом.Дивлюсь в небо хмарне, а там ,а там сонце прощаеться зі мною.
<span>Ось так,осьнь постукала до мене в віконце.</span>
Я їду за лікарем, тому що стан хворого погіршився.
Кинь лист у поштову скриньку.
Продавчиня видала мені здачу дрібними.
Я прошу вибачення за те , що не виконав обіцянки.
"Семенович, вислухайте мене !"-попросив Ігор
Мовивши слово, треба бути йому паном.
Де мало слів, там більше правди.
Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.
Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш
Гостре словечко коле сердечко.
Я загубила ключ від дверей.-Сьогодні я бачила як летіли ключами птахи у теплі краї.
Я маю довгу косу.-Мій дідусь кожного ранку влітку бере косу і іде косити траву.
Замок - житло принцесс . - На цих дверях дуже великий замок
Це мій твір сам у школі писав
Вчителька в школі попросила дітей намалювати листівку з весняною квіткою, для того, щоб привітати маму з Днем 8 Березня. Марійка була досить розумною, як на другий клас. Непогано вчилася і була дуже кмітливою. Але цього разу сказала: “Всі малюють, а я подарую живу – отого проліска, що вже багато років росте один біля глибокої криниці”.
<span> Дівчинка навіть і не здогадувалася, що це була незвичайна квітка. </span>
Продзвенів дзвінок, діти весело побігли вітати своїх мам, тільки Марійка не поспішала, бо знала, що квітка нікуди не дінеться. «Вона без ніг, не втече!» – думалось їй.
Нарешті прийшла до криниці, де ріс загадковий одинокий пролісок. Тільки нахилилася, щоб його зірвати, позаду неї пролунав хрипкий голос: ”Не смій!”.
Обернувшись, дівчинка побачила криву тінь – це був старий Мирон. Марійка дуже злякалася. Цей дід, завжди якийсь дивний, тому його всі боялися, хоч він ніколи й нікому шкоди не заподіяв.
<span>”Не роби цього, бо можеш стати такою як я”, сказав Мирон. Дівчинка не розуміла про що дід каже і перелякано мовила до нього: „ Дідусю, я хочу зірвати цю квітку, для своєї любої мами, щоб привітати її зі Святом Весни”. </span>
<span>„Дорогенька дитинко, цього робити не можна” – тривожно відповів дідусь. </span>
<span>„Але чому?» – запитала Марійка. В її маленькій голові ніяк не могло осісти це слово заперечення. Дідові стало шкода дівчинки і він вирішив дати відповідь на це болюче для нього питання та розповісти їй жахливу історію зі свого життя: ”Сідай отут, Марійко, зі мною, на лавочку. Я тобі про все розповім”. </span>
<span>Дівчинка дуже боялась діда, але її цікавість виявилася сильнішаю за страх. </span>
Надворі було по-весняному тепло, сонечко виглянуло із-за хмариночки.
”Час починати” – пробурмотів дід, - ”Це трапилось весною. Надворі було тепло, майже як тепер. Я, молодий, красивий повертався з армії. Грошей у мене не було, а дівчині, яка мене чикала з армії майже три роки, так хотілося бодай квіти принести. Я йшов якраз біля цієї криниці, а тут квітів було зо три сотні якщо не більше. Думаю, зірву кілька і порадую кохану цими первоцвітами. Зірвав одну, другу, третю, четверту, а п’яту висмикнув навіть з цибулиною. Вона була найбільшою й найкращою. Як обривалось останнє коріння, я почув якійсь стогін. Це була квітка-цариця, що гірко застогнала.