1. Как вы помните, Геракл совершил подвиги в определённой последовательности. восстановите последовательность подвигов Геракла.
<span>Правильный ответ: 1. Немейский лев. 2. Лернейская гидра. 3. Стимфалийские птицы. 4. Керинейская лань. 5. Эриманфский вепрь. 6. Авгиевы конюшни. 7. Критский бык. 8. Кони Диомеда. 9. Пояс Ипполиты. 10. Коровы Гериона. 11. Цербер. 12. Яблоки Гесперид. </span>
<span>2. Кому служил Геракл, выполняя 12 подвигов? (Эврисфею) </span>
<span>3. Сколько голов было у гидры? (9) </span>
<span>4. Кто помог Гераклу одолеть гидру? (Иолай – племянник Геракла) . </span>
<span>5. Кому принадлежала керинейская лань? (Артемиде) . </span>
<span>6. Куда спрятался Эврисфей, увидев Геракла с эриманфским вепрем? (В большой бронзовый сосуд) . </span>
<span>7. Кто из богов подарил быка царь Крита? (Посейдон) . </span>
<span>8. Чем кормил Диомед своих коней? (Человеческим мясом) . </span>
<span>9. Какая богиня все время помогала Гераклу? (Афина) . </span>
<span>10. Кто из богов подарил пояс царице амазонок Ипполите? (Арес) . </span>
<span>11. Сколько золотых яблок должен был принести Геракл из сада Гесперид? (3) </span>
<span>12. Назовите героя греческой мифологии, занимающегося самой бесплодной работой. (Сизиф) </span>
“МІСЦЕ ДЛЯ ДРАКОНА” ЦИТАТНА ХАРАКТЕРИСТИКА “Місце для дракона” цитатна характеристика дракона Грицька, Пустельника та князя з твору Юрія Винничука “Місце для дракона” цитатна характеристика князя «Князь люботинський куняв у кріслі, заколисаний мушиним дзижчанням, у сни занурений, наче у мутну, теплу воду, і снилися йому війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених. Були це особливі сни, бо з’являлися вони лише в полудень, а вночі ніколи…». Князь «оголосив по всьому князівству наказ, щоб ані одна душа не важилася в полудень потривожити його супокій» «Жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. І дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите». Князь так плекав сни про «війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених» «Спокій і затишок запанували в князівстві, і полудень став богом, якому хоч і молилися, проте жертву приносили зовсім маленьку, майже непомітну жертву, а в нагороду здобули нудьгу, котра, мов іржа меч, пороз’їдала душі люботинців, а що ті одвикли боронитися, запанувала вона безроздільно, викликаючи неймовірну лінь та розмореність. Здавалося, всі люботинці тільки для того й живуть, щоб виспатись, і якщо не закинули вони ще своїх ремесел та господарок, то тільки тому, що, не забезпечивши здорової їжі, не мали вони й здорового сну». «Раніше князь утримував невелике військо, та, оскільки не було війн і воно влітало йому в дзвінкий гріш, розпустив його» «Ти диви! Господи, чим я віддячу тобі за ласку твою? – вклякнув під образами й помолився, а як устав з колін, то радість світилася в його очах, а плечі розправилися, наче й не згорблювалися ніколи. Так і оголосіть: хто переможе дракона – пошлюбить князівну і сяде на престолі. Бій з драконом – святе діло. Тут народ валом повалить. Проти цього лицарі не встоять. Я впевнений, що вони тільки-но цюю вість зачують, враз усі бенкети закинуть, за мечі візьмуться та жирок позганяють.»
<span>В історії українського народу було чимало сторінок, згадувати які не можна без болю в серці, одна з них – кріпацтво, тому не дивно, що ця тема хвилювала багатьох українських письменників. Не була чужою вона й для Марка Вовчка (справжнє ім’я – Марія Вілінська). Цікавою в цьому плані є повість «Інститутка», в якій широко та яскраво показно суперечності між кріпаками та поміщиками, чітко й колоритно розкрито образи поневолених селян і панів-гнобителів. Авторка намагалася максимально показати абсурдність ситуації, коли людина обмежує права іншої людини, знущається з неї, і весь цей світ рабства Марко Вовчок показує через сприйняття його дівчиною-кріпачкою Устиною.</span><span>У творі протиставляються дві ворожі сторони: по один бік – безправ’я, злидні, муки; по другий – розкіш, безжурне дозвілля, дика сваволя. З одного боку – Устина, Назар, Прокіп, бабуся; з іншого – стара пані, панночка, пан, пани-сусіди. Письменниця пропонує читачеві самому порівняти образи та дійти висновку: кріпацтво – це ганьба людства.</span>Без зайвої сентиментальності Марко Вовчок передає правду кріпацького життя; об’єктивність, емоційність, лаконічність розповіді надають творові певної простоти й цілісності. Саме завдяки цьому повість сприймається як незаперечний правдивий документ часу, а особлива цінність його полягає у викривальному характері «Інститутки».Найповніше, однак, письменниця змалювала образ інститутки, протиставляючи зовнішню вроду внутрішній звироднілості. Це миле з обличчя, а насправді дегенеративне створіння, що бралося «французької освіти», стало прокляттям усіх кріпаків. Її важко назвати людиною, бо вона знущається зі знедолених кріпаків, мало не вбила Устину та внаслідок стає заручницею своєї ж сваволі, жорстокості, цинізму, дурості.<span>У своїй повісті Марко Вовчок дає зрозуміти, що кріпосницька система є ганебною для цивілізованого суспільства. Талант авторки допоміг розкрити характерні риси епохи та втілити їх у реальних образах та показати саму сутність соціальних протиріч.</span>
Митька - мрійник. Замолоду мріяв. Зовсім ще юним мріяв, наприклад,
зібратися втрьох-вчотирьох, обладнати човен, взяти рушниці, снасті і
сплыть по річках до Льодовитого океану. А там спробувати просунутися по
льоду до Північного полюса. Мріяв також відправитися в пошукову
експедицію в Алтайські гори - шукати золото і ртуть. Мріяв... Багато
мріяв. Всі мріють, але інші - отмечтали і почали влаштовувати своє
життя...підручними, так скажемо, засобами. Митька перетворився в самого
безглуздого, безнадійного мрійника - дорослого. Життя ліниво жувала його
мрії, над Митькой сміялися, а він - із завзятістю незнищенним
мечтал.Только навчився приховувати від людей свої мрії. А мрії - одна
химерні іншого. Ось, припустимо, він дізнався одну травичку... Травичка
так собі, непоказна, майже всі знають її, але ніхто не знає, що цієї
травичкою можна лікувати... А Митька знає. Він ночами, щоб ніхто не
бачив, збирає з ліхтариком цю травичку, наполягає і лікує направо і
наліво... Славу Митькові співають велику, подейкують, не відлити йому ще
за життя золотий пам'ятник в зростання. Митька тільки криво
посміхається на цю затію. І нагадує людям, як вони сміялися над ним.
1) Захар Беркут казав, що сім'я Беркутів ніколи не сплямують своїх рук і серця, тому що Беркути радше самі загинуть, ніж загинуть інші люди через них.
2)<span>Батьки і браття! Нинішня наша побіда – велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу, громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб’ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робучого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крові, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісті про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам’ять серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!
3)А
</span>