“Батьком української літератури ” часто називають Івана Котляревського. І це не випадково, бо поема Котляревського “Енеїда” (вперше побачила світ у неповному виданні у 1798 році) була першою поемою, написаною українською літературною мовою.
Ява Рень – це відчайдушний енергійний хлопець. Але звідки ж взялося таке незвичайне ім’я – Ява? Так назвав себе сам хлопець, коли йому виповнилося лише півтора роки. Мале пискля хотіло сказати «Я – Ваня», а в нього вийшло лише «Ява». Ось і причепилося до хлопця, як реп’ях до собачого хвоста, оте «Ява». Справжнім ім’ям хлопця майже ніхто у селі не називав.
У Яви було скуйовджене руде волосся і рясно вкрите веснянками обличчя. Хлопець цей надзвичайно відчайдушний і енергійний, зазвичай він і стає ініціатором різноманітних вигадок і бешкетів, у яких завжди приймає участь і його ліпший товариш Павлуша. Ява то вигадує про метро під Васюківкою, то влаштовує бій биків, то організовує шкільний театр. Незважаючи на всі бешкети Яви, цей хлопець здатний і на серйозні вчинки. Наприклад, коли йому знадобилося перездавати екзамен, він знайшов в собі сили все літо готуватися до перездачі, ховаючись на вигаданому ним самим острові і вважаючи себе «Робінзоном Кукурузо».Ява завжди має благородні наміри, але через брак знань і досвіду, нажаль, разом із своїм товаришем Павлушею іноді потрапляє у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи свої вчинки, прагнуть усвідомити зроблені помилки і намагаються їх не повторювати в майбутньому, але відразу ж вигадують нову «авантюру». Тому нам цікаво довідатися і про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, і про зйомки в кіно, і про допомогу під час рятування Васюківки від стихійного лиха, і про викриття місцевих «шпигунів».
Сон Захара Беркута відіграє попереджувальну роль.
Велел раз пан Каньовский поставить среди пустого поля ворота, а около них - несколько гайдуков с плетьми. Вот они и следят: кто едет полем напрямик и думает: «Мне, мол, какое дело, что стоят там какие-то ворота, где нету дороги». И как закричат гайдуки:
- Сто-ой!
Бедняга останавливается, видит, что это гайдуки помещичьи. А те враз к нему:
- Ах ты, такой-сякой, куда едешь? Разве не видишь, что тут наш ясновельможный пан ворота поставил? Ты как думаешь, зачем он это сделал? Зачем средства на это тратил? А затем, чтоб такие вот дураки, как ты, не ездили бы куда попало, а чтоб ехали через ворота, как полагается!
И стаскивают раба божьего с воза, раскладывают его среди поля, отсчитывают ему двадцать пять плетей да еще приговаривают:
- Это, чтобы ты знал, как за воротами ездить.
