1. Тухольці запалюють вогнища.
2. Цікавість боярина до роботи тухольців.
3. Виготовлення метавок.
4. Мирослава признається, що це вона навчила робити метавки.
5. Сумнів Тугара Вовка в успіхові монгольського походу.
6. Опис поляни, де відбувалася рада старців.
7. Прихід Тугара Вовка і Мирослави на раду до Захара Беркута.
8. Боярин повідомляє умови Бурунди.
9. Обговорення умов.
10. Пропозиції старців і міркування Захара Беркута.
11. Відповідь вождя Тугару Вовкові.
12. Мирослава умовляє батька залишитися в тухольців.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
<span>А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. </span>
Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло, чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки.
<span>Я не можу уявити свого життя без книги. Найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. Але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "Чарівник Смарагдового міста", яку написав Олександр Волков. Я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. Пізніше я захопився романами Жюля Верна. У моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. Я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. А зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого. </span>
<span>Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. Свій твір-роздум я хочу закінчити повними філософської глибини рядками відомого українського поета Д. Павличка: </span>
<span>Життя без книги — хата без вікна. </span>
<span>Тюрма глуха і темна, мов труна, К </span>
<span>різь вікна книг свободи світло ллється, </span>
<span>Майбутнього видніє далина.
</span>
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?…
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі…
За степи та за могили,
Що на Україні.
Іван Добробут – молодий танкіст з надзвичайно приємним і скромним лицем, онук діда Савки. Петро Колодуб – капітан, Герой Радянського Союзу, людина безстрашна і невтомна, хоч на вид такий і маленький, і не дуже неначебто й здоровий. З любого пекла виходить переможцем. До війни був садівником. Садив колгоспні сади, співав пісень, дівчаток любив та, мабуть, що й усе.
Дід Платон Півторак – рибалка, перевізник через Десну.
Дід Савко – рибалка, перевізник через Десну. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. dovidka.biz.ua Був би він схожий на Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору сверт не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
Борис Троянда – один з відступаючих через Десну.
Левко Півторак – полковник, син Платона Півторака. Видатний воїн зі слів діда Платона.
Демид – син Савка, його огнем печи, на шматки ріж, ну не одступить.
Сьогодні друкують багато книг як; романи,історичні, пригодницькі та багато інших
