Хочеш їсти калачі - не лежи на печі. <span>Жили собі у невеличкому селищі дві сестри. Обидві були красиві, як квітки, стрункі, як топольки, але дуже ледачі. От прийшла в ці краї весна, всі селяни вийшли працювати в поле: орали, сіяли жито, пшеницю, овес, ячмінь, гречку, садили різні овочі. А наші дівчатка в поле не поспішали, гуляли в гаю, біля річки, співали «Веснянки», плели вінки. «А куди поспішати? Он скільки навкруги зелені, а там ягоди підуть, фрукти – не пропадемо», - думали вони. Так і літо прийшло, а потім і воно промайнуло.</span><span>Прийшла осінь. Почали люди урожай збирати, а ледачі сестри лежали собі на печі та пісні співали. Голодними вони не були, бо осінь багата, хазяйновита, нікого голодним не залишає.
Та ось нагрянула білосніжка-зима. З вечора ще сіяв дощик, а на ранок завіяло, захурделило, заморозило все навкруги. Замерзли дівчата в хатинці, протопити б треба. Вийшли вони на подвір’я, а навкруги – сніг, білі холодні килими. Пішли вони до сараю, а там - ні полінця, бо про дрова ніхто зарані не подумав. Повернулися до хати, а по хаті вітер гуляє, ні полежати, ні посидіти, ні душі зігріти. Попоїсти б, а на столі ні крихти. Сумно стало їм, не до гуляння. Пішли вони по сусідах просити притулку. Так і проходили всю зиму від хати до хати. Сорому набралися! – а що робити?</span><span>Минула довга зима. Прилинули весняні теплі вітри, по-іншому засяяло сонечко. Прокинулась земля, відтала, запарувала. Всі взялися до роботи. І як не дивно, ледачі сестри вийшли в поле теж. Відтепер вони не гаятимуть ні хвилини ані весною, ані влітку, бо ж недарма в народі кажуть: «Хочеш їсти калачі, не лежи на печі».</span>
Люба – одна з героїнь повісті, подруга Михайлика. Ця маленька дівчинка одразу завойовує симпатію читачів своєю добротою, чуйністю, щирістю.Вперше ми знайомимося з Любою, коли Михайлик іде збирати черешні. Це “чорнява худенька дiвчинка рокiв восьми, очi в неї карi, з краплинами роси, рум’янцi темнi, а губи вiдстовбурчились рожевим потрiсканим вузликом i чогось радiють собi”. Вони легко знаходять спільну мову. Ця дівчинка завжди доброзичлива та весела. Вона ніби випромінює сонячні промені. Разом з Михайликом вони грають і в лісі, й на ковзанці.Люба знає багато таємниць природи. Вона наче маленька лісова царівна: “В лiсi, наспівуючи собі, на сонячнім кружальці аж вививалася в танку маленька дівоча постать, їй…ніяк не хотілося відходити від сонячного кола, яке пiдсвiчувало веселi босі ноженята, i Люба кружляла й кружляла на ньому, поки не впала на землю”.Незважаючи на свій невеликий вік вона вже справжня господиня, вміє готувати смачні страви та пригощає Михайлика кулешем. А коли хлопчик дякував й “підхвалював куховарку, а вона соромливо i радісно відмахувалася смаглявою рукою, в якій тримала зачерствілий житник”. Люба вміє підтримати друга в біді та смутку. Вона вміє поспівчувати і втішити: “…Я знаю: у тебе горе, а коли горе – в усіх болить серце. Того й хотіла побачити тебе.” Після смерті рідних Люба і мати допомогли пережити Михайлику важкі часи.Через образ Люби автор показав справжню щиру та вірну дружбу.
Всі думали що Федько жорстокий хуліган, який всіх ображає, в той час як він виявився дуже добрим і готовим віддати своє життя за іншого. Толю всі любили, а виявилося, що він був досить бездушним і через його легковажність загинула інша людина, рятуючи його.
Ответ:Клим - центральний персонаж твору Ворониної "Таємне Товариство Боягузів...". Це хлопчик середнього шкільного вік
Спочатку боїться, потім переборює поступово свій страх, радий допомогти, здатний на сміливі вчинки заради порятунку близьких і всієї Землі; виявляє кмітливість
Грає на скрипці
Стосунки між Климком і бабусею. Стосунки добрі, довірливі; онук цінує бабусю за її доброту, за смачні пиріжки, за захоплення квітами; допомагає їй; але вважає її звичайною скромною людиною. Стосунки між Климком і батьками. Хлопчик любить батьків, розуміє їхнє захоплення археологією й те, що їм рідко доводиться бути разом.
Спочатку — не впевнений у собі, боязкий, не може дати відсіч; рідних любить, поважає, робить усе заради них
(з однолітками)
Коли побачила бабку, яка без крильця не літала, подумки пожаліла її. На цей раз ще й зробила один добрий вчинок: пришила крильце, яке хтось недоробив, щоб бабка змогла полетіти. «І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу до кінця», відчула, що «це дуже приємно — розпочату справу доводити до кінця». А потім закрутила гвинтик Недокватирці та вилікувала її, попереду Алю чекало багато інших дороблених справ. Також ми бачимо, що Аля смілива дівчинка, не побоялася проникнути у зачарований будинок Недочеревика, де книга вказала їй шлях додому. Коли виконувалися бажання, достатньо було загадати перенестися додому, та дівчинка не проказала цього. «Бо перед очима раптом постав стурбований Недоладько. Вона згадала його слова й уявила, як він чекатиме її на пустирі десять, двадцять і всі сто років». Тут проявилася вірність друзям, переживання за них, товариськість дівчинки. Коли побачила несправедливість та жорстокість Недорадника, боягузтво короля, вона обурюється : «А ви мовчите й дозволяєте йому робити такі жахливі речі?!».