<span>Серед жанрів усної народної творчості найпопулярнішим і найулюбленішим є пісня. Завжди лунає - в свята, в будні, в години праці... Українська душа невіддільна від пісні. Багато хто своє зачарування українською піснею перетворив на професію. У пісні відбита не лише висока духовність народу, його лексичне багатство, а й хронікальний розвиток цього жанру. З давніх часів до нас дійшли різні народні свята, які супроводжуються різноманітними обрядами і піснями. Окрему групу народних пісень складають календарно-обрядові, і їх вважають найдавнішими за походженням. Своїм виникненням вони сягають ще язичницьких часів. Залишки віри давніх слов'ян можемо знайти у текстах цих пісень. Як ми знаємо, наші предки вірили у світ, населений багатьма духами і божествами, поклонялися не одному Богові, а великому пантеону богів: молилися сонцю, місяцю, хмарам, зіркам, обожнювали і річки, землю - все, що було важливим у життєдіяльності людини, задобрювали жертвоприношеннями (часто приносили у жертву не тільки тварину, а навіть і людину). Одним з яскравих прикладів поєднання язичницької та християнської вір вважають колядки і щедрівки. Сучасні колядки виконуються під час Різдва 7 січня і прославляють Спасителя, сповіщаючи про Його народження. Насправді ж колядки з'явилися ще у язичницькі часи. Ці величальні пісні співалися на честь народження нового сонця у день зимового сонцестояння 25 грудня (за ст. ст.), або 7 січня (за н. ст.). Ось як співається у давньоукраїнських колядках: "Ясен світ засвітився...", "З того каміння то буде сонце...". Майже у кожній давній колядці згадується сонце. Величальні пісні супроводжувалися носінням зірки, що символізувало небесне світило. Цей елемент обряду зберігся і до сьогодні (як ми знаємо, невід'ємним атрибутом обряду колядування є носіння зірки). Отже, стародавній язичницький обряд наклався на одне з найбільших християнських свят - Різдво Христове. Щодо щедрівок, то читаючи дуже давні тексти, наприклад "Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка", можна помітити, що йдеться зовсім не про зимовий період. <span>Отож, календарно-обрядові пісні беруть свій початок у далекому, на жаль, ще мало відомому минулому наших пращурів і несуть на собі беззаперечний відбиток їх вірувань, уявлень, світосприйняття.</span></span>
Рік написання: 1979. Літературний рід: ліро-епос. Жанр «Маруся Чурай»: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко). Тема «Маруся Чурай»: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст. Головна ідея: незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність. Головні герої «Маруся Чурай»: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань.
Нещодавноя прочитав повість М.Стельмаха"Гуси-лебеді летять".У повісті розповідається про дитинство самого письменника.
Михайлик, на перший погляд, здається звичайною дитиною: він пасе конячину,збирає гриби, допомагає батькам по господарству.Але він зростає серед прекрасної природи. Михайлик - бешкетник і доброзичливий, добрий, чемний, кмітливий.
Михайлик був одягнений бідно "Губи в нього товсті, капшучисті", "обстриженого, накупаного і задягненого в нову сорочку і штанці"
Михайлик - це талановита дитина. Із задоволенням і успіхом учиться в школі. Він перечитав усі книжки, які були в хаті. В школі береться до написання п"єси.
Він справжній товариш. Найкращим другом є люба. Михайлик уміє дорожити цією дружбою, він ніколи не образить Люби, не дасть її скривдити. Він любить і поважає свою сім"ю. Саме мати навчила його любити природу. З любов"ю і теплотою згадує свого дідуся й бабусю. Михайлик любить красу природи, батьків, школу. Він є хорошим прикладом для нас всіх
