</span><span>Першу людину звали Адам. Біблія розповідає, що створив Бог Адама схожим на себе. Адам жив у райському саду, що звався Едемським. Тут йому дуже подобалося, але інколи він почував себе страшенно безпорадним та самотнім. Він нудьгував і блукав доріжками саду. Побачив це Бог і вирішив надати Адаму помічницю. І коли той спав, Бог створив жінку. Уявляєте, як зрадів Адам, коли прокинувся і побачив поруч з собою красу-жінку - адже він зрозумів, що тепер не буде таким самотнім! Адам назвав її Євою, і вони, вже вдвох, щасливо зажили у Едемському саду. Як їм було добре разом! Перші люди почували себе весело і безтурботно, і щастю, здавалося, не буде кінця! Бог дозволяв Адаму та Єві робити все, про що вони Його просили. Лише одного не дозволяв людям Бог - їсти плоди з дерева, що звалося деревом пізнання добра та зла. Пояснював він це просто: - Якщо ви з’їжте цей плод, то помрете. Але жив у тому ж райському саду злий та підступний змій, що підкрався одного разу до Єви та й почав їй нашіптувати: - Навіщо вам слухатися Бога? Адже Він не дозволяє вам їсти ці плоди зовсім не тому, що ви помрете! Це – неправда! Насправді, якщо ви їх з'їсте, то й самі станете як боги! І про все-все на світі будете знати!.. Та й плід, ти тільки подивись, який смачний!.. Довго не звертала на змія ніякої уваги Єва. Але потім несподівано подивилася на дерево і раптом побачила на диво красивий плід. І так їй закортіло його покуштувати, що Єва не витримала, зірвала плід і надкусила його. Плід виявився дуже смачним, і Єва простягнула його Адаму. - Адам! – звернулася вона до нього – Знаєш, а він й дійсно чудовий! Адам на якусь хвилинку замислився, не знаючи, що й робити - адже він добре розумів, що цього робити не можна! Але плід був такий гарний, що Адам також не витримав і надкусив його. Ах, люди, люди... Коли Бог узнал про вчинок Адама та Єви, то дуже засмутився, після чого зі смутком вимовив: - На жаль, я повинен прогнати вас з мого саду! Адже ви знаєте: непокірність Богу - гріх! Він помолчав, після чого додав: - Тепер для вас розпочнеться зовсім інше, важке та безрадісне життя в муках та стражданнях. І лише один спогад завжди буде зігрівати вашу душу - як добре було у райському саду... І знову помовчавши, закінчив: - А відбулося все це через те, що ви не захотіли виконати те, про що Я просив вас... Так Адам і Ева були вигнані з раю. Для них й дійсно настали тяжкі часи. Вони почали хворіти. Щоб прокормитися, їм доводилося багато та важко працювати. А з часом люди почали вмирати…</span></span>
Чайка - це гарна біла птаха, що проживає поряд із берегами. В українській літературі, зокрема у народній творчості, образ цієї пташки є досить популярним. Найчастіше у фольклорі жінка перетворюється на чайку після смерті свого коханого чоловіка. Також інколи ця птаха є символом матері, що народила дітей при битій дорозі, тому вони заздалегідь приречені на важку долю разом із нею.
Згадаймо популярну та досить сумну пісню "Ой горе тій чайці:
Чайка скиглить, літаючи,
мов над дітьми плаче,
що то видно, що то чутно
на степу козачім.
Мабуть, на те, що образ чайки є таким трагічним, вплинув особливий крик цих птахів, який нагадує людям страшні муки та ридання.
