Жив на світі тигр. Та був він самотнім. Через хижацьку натуру він ні з ким не спілкувався. Він вважав, що кожен хижак має бути суворим та непідступним. А для того, щоб ніхто до нього не приходив, гарчав на кожного, хто проходив поряд. Проте одного літнього дня в його хату завітала маленька дівчинка Марічка. Як же здивувався тигр, коли маленька дівчинка не злякалась його!
Вона сказала, що їй дуже шкода, що у нього немає друзів і принесла йому чарівний напій. Дівчинка була чарівницею. І як тільки тигр випив зілля, то перетворився на добродушну кицьку. Тепер ніхто міг його не боятися. Проте побувши у чужій подобі, тигр зрозумів, що потрібно залишатися тим, ким ти є. А набути справжніх та вірних друзів можна навіть якщо ти хижак. Бо друзі завжди цінують тебе не за зовнішність, а за внутрішні якості. Перестав тигр гарчати на всіх та з’явилось у нього чимало товаришів, у тому числі і дівчинка Марічка.
у заповіті звучить відкритий зщаклик до боротьби.
"Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте"
Він говорить що подолавшиворога ви знайдете щася та волю
Голобородька Василь
(народився 1945 року)
Народився на Луганщинi. Пiсля закiнчення школи працював на шахтi. Навчався в
Киïвському державному унiверситетi iм. Т. Г. Шевченка, Донецькому
унiверситетi, звiдки був вiдрахований через заяву про впровадження
украïнськоï мови викладання. Працював на рiзних роботах.
Поет. Почав друкуватися з 1964 р. Побачили свiт збiрки "Летюче вiконце" (1970,
США), "Зелен день" (1988), "Iкар на метеликових крилах" (1990), "Калина об Рiздвi"
(1992), Збирає й професiйно вивчає украïнський фольклор. Утворах використовує
елементи народноï творчостi. Поезiя В. Голобородька фiлософiчна, у нiй
робиться спроба осмислення суперечливого i складного життя людини-сучасника.
Минуле сьогодення i майбутнє украïнського народу
в поезiï В. Голобородька "Ми йдемо"
Коли читаєш вiршi Василя Голобородька, то здається, що потрапляєш у чудовий
поетичний свiт. Вiн наповнений людьми i птахами, щирiстю i вiдвагою, болем i
добротою. Вiн казковий i реальний водночас. Але, чи то буде вiрш iнтимноï
лiрики, чи замальовка з життя, чи оживлений автором пейзаж,
- з кожноï поезiï дивиться на нас Украïна. Як же треба ïï
любити, як шанувати ïï народ, щоб ця любов i повага стали часточкою душi
кожного читача! Думаю, це те, що зветься дiйсним патрiотизмом.
Ним сповнена поезiя "Ми йдемо", яку не можна читати без хвилювання, якщо ти серцем
вiдчуваєш себе гiдним нащадком величного i незламного украïнського народу. Ми
є, ми йдемо через вiки, через свiтову iсторiю важким i гордим шляхом! Цей
прадавнiй шлях об'єднав минуле, сьогодення i майбутнє, бо ми непорушнi у нашiй
вiдданiй любовi до рiдноï землi.
Нам є чим пишатися! Бо Украïна
- це i чудова природа "вiд степiв до гiр, вiд лiсiв до морiв", i багате iсторичне
минуле ("Звiдусiль виходимо на прадавнi шляхи"), i "багатолюднi мiста", i
"тихомрiйнi села", i "золотоверхi церкви". Все це
- "вiковiчна земля" наших прадiдiв, що "нас послали у путь", тобто заповiли нам
любити i берегти Украïну, як любили i берегли ïï вони.
"Ми гордо йдемо шляхами Украïни", з почуттям власноï гiдностi проходячи
повз друзiв i повз ворогiв. Не можна жодними пiдступними способами нас зупинити:
"марна ваша справа
- ми йдемо", не вдаючись до "пояснень причин, що привели нас у рух". Та й чи
потрiбнi якiсь докази? "Ми чинимо волю наших прадiдiв", а це
- святий обов'язок кожного поколiння. Може, саме через це нацiя наша
- незламна i осяяна оптимiзмом:
Ми йдемо по Украïнi,
пов'язанi вишиваними дiвочими руками
рушниками,
i радiсть сяє в наших очах.
ЛИЖНІ ЗМАГАННЯ
Я прокинувся рано вранці, на вулиці все було покрите сніжною ковдрою. На моєму вікні мороз намалював дивні узори. Сьогодні важливий день, нагадав я собі і почав збиратися.
І насправді, сьогодні був важливий день, день лижних змагань.
І ось я прибув до місця проведення. Тут зібралося багато народу, було дуже людно. Серед них вболівальники, родичі учасників і просто охочі поспостерігати за цим дійством.
Учасники змагань уже почали збиратися біля старту. Їх було 20 чоловік. Серед них я помітив чоловіка років тридцяти п'яти. По його обличчю можна було зрозуміти, що він налаштований на перемогу. Тут були учасники різного віку, приблизно від 14 і до 40 років. Я себе заспокоював і налаштовувався на перегони.
Нарешті почався відлік "три, два, один!", попереджувальний гудок і гонка почалася.
Я був в трійці перших, але несподівано мене з двох боків обігнали дівчина 18-19 років і якийсь чоловік. Я продовжував в тому ж темпі, але коли мене обігнала якась жінка, я вирішив, що треба прискорюватися. Раптово позаду почувся скрежет, хлопчик 14 років впав, його занесло на повороті. На мене нахлинула хвиля переживання.
І ось ми вже проїжджаємо п'яте, останнє коло. Шість учасників вибуло зі змагань, нас залишилося 14. Я йшов в першій п'ятірці, раптово всі почали прискорюватися. Я зрозумів, незабаром фініш. Мене обганяли зі всіх сторін, я не міг зосередитися, я почав прискорюватися. Їхав дуже швидко, сам від себе такого не очікуючи, я переганяв своїх суперників. Раптово пролунав гудок, я зрозумів, це гудок для переможця. Всередині мене щось неначебто вибухнуло, я був першим, цей гудок був для мене, я був переможцем. Емоції переповнювали мене, я був неймовірно радий, не очікуючи сам від себе такого, я був приємно вражений. Мене привітали, подарували медаль, квіти, мені аплодували, я був щасливий.
Такі моменти у житті незабутні. Всі ваші перемоги чи поразки це певний урок у житті. З перемогою у лижних змаганнях я зрозумів, що ніколи не треба сумніватися в своїх силах, навіть коли ти думаєш, що все скінчено.
Дядько Шпичак - безсердечний , самовпевнений , злий, жорстокий, не береже природу.