Новий рік вже близько, і варто вже готуватися.І Аничка прийшла в гості до Каті щоб їй допомогти прикрасити кімнату.
-Катя, а новорічні іграшки де лежать?
-У шафі, Аня.
-Там і гірлянда теж?
-Звичайно .
-Бачу.А може ще з серветок сніжинки зробити?
-Відмінна ідея!
-Візьми ножиці ще на столі , біля шафи.
<span>-Добре.</span>
Нам важко навіть уявити світ, в якому немає книги. До неї ми звикли з самого дитинства, вона розкривала перед нами дивовижні таємниці життя та давала корисні поради у важку хвилину, вчила нас розуміти самих себе.
Найважливіше призначення книги – зберігати знання, накопичені віками, і передати їх наступним поколінням. Завдяки цьому став можливий стрімкий прогрес людства в останні століття в галузі науки. Більшість наукових відкриттів робиться на основі раніше накопиченої й систематизованої інформації, результатах дослідів з усіх куточків світу. Знання, що ми отримуємо їх із книг, дозволяють нам рухатися вперед, не витрачаючи час на відкриття того, що вже комусь відомо. Книзі ми завдячуємо тим, що й сьогодні можемо насолоджуватися шедеврами давньої літератури. Як влучно пише
<span>
</span>
1871 рік для української літератури дуже знаменитий. Цього року
народилася Леся Українка, що згодом за словами Івана Франка, стала чи
не наймужнішим поетом на всю Україну.
Народилася Леся Українка 25 лютого в Новгород – волинському, в
славній родині косачів (Лариса Петрівна Косач - Квітка).
Батько Лесі – Петро Антонович Косач був людина освічена й для
свого часу передова, а натурою лагідна та добра.
З боку матері рід (Драгоманових)сягає в бурхливі часи козацьких
війн з турецько-татарськими загарбниками. Лесина мати палко кохалася в
мистецтві, невтомно збирала його зразки: різні орнаменти, тканини,
вишиванки, а також пісні, казки тощо. Вона була свого часу видатна
письменниця і друкувалася під прізвищем Олени Пчілки.
Кость – маленький хлопчик, незаконно нарожденной хлопчик пана. Він пас панських корів і жик на кухні. Кость схожий на “забитого боязкого собаку”, що вишкіряє зуби й гавкає або гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього, безправна, зацькована, несправедливо ображена й принижена усіма дитина.
Портрет Костя: Зеленкуваті, вузенькі, глибокі оченята його не одривались, а губи роззявились, і з-за них виглядали ріденькі, гостренькі зуби. Здавалось, що він як укусить, то мусить страшно боліти, більше, ніж від кого другого. Але Кость ніколи не кусався. Хто б і як його не бив, він ні за що не кусався. Се був кумедний-таки хлопець!
Кость здається кумедним (тобто дивним) у очах оточуючих, бо ніколи не плаче, не кусається, коли його б’ють. Людям не зрозуміла така недитяча терплячість, стійкість і мужність хлопчика, яку вони сприймають як впертість, називаючи його “кам’яним виродком”.