«Заповіт» Тараса Шевченка — мабуть найвідоміший поетичний твір української літератури. Це — унікальний твір, адже українська і світова культура не знала досі такої глибокої, емоційної поезії, у якій письменник висловив би всі свої болі та мрії і дав би настанови нащадкам. «Заповіт» пройнятий надзвичайною любов’ю до України, чарівним патріотичним пафосом. Т. Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поезії. Майстерно змальовані картини природи: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі…» Але будь-який уважний читач одразу помітить, що у цих пейзажах виявляється не просто поетична майстерність, а вся душа поета, усі його почуття. У «Заповіті» Шевченко звертається до свого народу: він закликає до дій. На перший погляд, цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача:<span>Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.</span>Думка, передана автором у цих рядках, надзвичайно глибока. Особисто мені малося, що Шевченко закликав не до реального збройного повстання, а до духовного повстання. Він закликав повстати проти старого життя, старого суспільного ладу, старих проблем. Це заклик насамперед будувати нову Україну, в якій не буде місця кріпацтву (ця проблема все життя дуже боліла Кобзареві). У ній не буде місця несправедливості, зрадництву, знущанням із простого люду. Усе своє життя Шевченко найбільше хотів побачити українських селян вільними від панів, а саму Україну — незалежною. Шкода, що мрія Шевченка здійснилася вже після його смерті. Тарас Шевченко закликає всіх українців жити в злагоді, разом Сюронити справедливість, разом боронити свою рідну землю від зла.Шевченко вірить у свій народ, у його непереможну силу, у щасливе майбутнє України. Він розуміє, що для того, аби його мрії та мрії всіх українців стали реальністю, необхідно багато часу. Необхідні прагнення перемогти і сили боротися. Про свою впевненість у народі Шевченко ніби говорить між рядками поезій, він переконаний — український народ подолає всі негаразди. Впевненість у власних силах, у праведності своєї мети передається кожному читачеві, який читає «Заповіт». І водночас читач щиро захоплюється особистістю геніального сина України — Тараса Шевченка. Ніби розуміючи і знаючи усе заздалегідь, Великий Кобзар закінчує свій «Заповіт» простими, але такими хвилюючими словами:<span>І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.</span>
Привіт, Павлусе!<span>
Я прочитала у творі, як ти живеш. Це для мене якось дивно. Нас батьки виховують так, щоб ми виросли працьовитими, дружніми, допомагали іншим. А ти навіть лінувався ходити на прогулянку; так жити неможна. Неможна надіятись на те, що Бог тобі щось пошле, і при цьому не старатися та не добиватися цілі.<span> Так,</span> тобі пощастило, коли кинули у вікно дохлого хорта, а він розсипався у дукати. Але ж потрібно щось робити, а не ледарювати! Тобі пощастило в житті, адже на все воля Божа. Якщо Бог не захотів би тебе зробити щасливим, то лише тоді б ти відчув, як погано лінуватися! Але, як то кажуть, Бог дав - Бог взяв. Зміни своє життя в кращу сторону!</span><span>
З повагою до тебе, (своє ім’я)</span>
Візьмемо до прикладу Львівське Успенське братство.Воно було засноване при Успенській церкві,ремісниками і купцями,яких підтримував князь-міценат.
Львівське Успенське братство мола свій статут.Утримувало школи,друкарню,шпиталь.Була започаткована Львівська братська школа.До її освітньої програми входило вивчення семи вільних наук(граматика,риторика,діалектика,арифметика,астрономія,геометрія, також музика)Граматика скалдалася з вивчення церковно-слов'янської,грецької,а згодом латинської мов.Першим ректором школи став грек Арсеній Еласонський.В школі викладали Гаврило Дорофієвич,Іван Борецький.У 1591р вийшов друком підручник грецької мови для слов'ян "Адельфотес",його укладали саме учні і викладачі Львівської братскої школи.
