<span>тема: взірець для творчої людини - природа, у якій все гармонійно поєднане, включене в життєвий коловорот.
Ідея: захоплення красою навколишнього світу і біль з приводу відсутності душевної гармонії, заклик шанувати природу, тому що все минеться, а людина все одно буде бажати гармонії з довколишнім світом.
<span>жанр:пейзажна лiрика
</span>художні засоби:<span>епітети:визнаних взірців,творчого споко,дні вересневі
</span><span>порівняння – як від озер, порослих осокою.
інверсія – дні вересневі
риторичні запитаття - хто ж твоїй науці допоможе На певний шлях ступити з манівців?</span><span>Римування: перехресне
Віршований розмір:ямб
</span>збірка"Рання осінь"<span>рік написання1927</span></span><span />
В.Стус мав хворобливе почуття справедливості, завжди говорив правду у вічі тому навіть більшовицькі наглядачі у таборі дивувались з його відвертості. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями В.Стус кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку.
Цитатна характеристика:
- «…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»;
- «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»;
- «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»;
- «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»;
- «Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає…
- «…бере і в свого, і в чужого»;
- «Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопалися, а замість вас Калитку розіпре грошового»;
<span><span>Ластівка – це невеличкий гарний птах. У неї цікавий чепурний окрас – пір’я темно-синє та біле, так що в польоті знизу ластівка нагадує маленький літак. Голівка в ластівки темна, з маленьким гострим дзьобом, а очі чорні, блискучі. Вона має незвичний подвійний хвіст, а на шиї в неї красива прикраса – пляма червоного кольору. коли ластівка летить, вона підбирає свої лапки до білого животика. Вона легко та елегантно планує в повітрі, хапає на льоту різних мошок, щоб віднести до гнізда та нагодувати пташенят.
</span><span>Мені подобається спостерігати, як ластівки кружляють біля стріхи, будують гніздечка та годують пташенят. У ластівок довгі гострі крила, маленькі лапки та роздвоєний хвіст. Пір’я в них двокольорове. На животикові та на внутрішній частині крил воно біле, а на голівці та по краях крил чорно-синє, блискуче. На груді ластівки мають червону плямку, яку носять гордо, наче орден. На льоту вони хапають мошок своїм невеликим гострим дзьобиком</span></span>
“Батьком української літератури ” часто називають Івана Котляревського. І це не випадково, бо поема Котляревського “Енеїда” (вперше побачила світ у неповному виданні у 1798 році) була першою поемою, написаною українською літературною мовою.