<span>Перша частина книга присвячена подорожі до Ліліпутії – маленьких чоловічків, які досягли великих успіхів у математиці, будівництві та механіці. Вони<span> </span>виглядають такими смішними, намагаючись здаватися великими міністрами, мудрими та розумними людьми. Ліліпутія – це манесенька країна, але в ній такі самі проблеми, як і в Англії. На чолі держави стоїть імператор. Але його претензії здаються такими смішними Гулліверу, як він тримає «шестидюймового чоловічка» на долоні.<span> </span>Імператор стурбований двома лихами в його країні. Перше лихо – це те, що у Ліліпутії існують дві ворожі партії<span> </span>Тремексенів і Слемексенів. Причина їх ворожнечі – висота підборів. Вони нагадують ворожі партії вігі і торі в Англії. Друге лихо це запекла війна з Блефуском. Причина цієї війни Гуллверу здається смішною та незначною: Жителі ліліпутії і блефуску ніяк не вирішать з якої сторони розбивати яйце: з гострої чи тупої. На мою думку це не така вже й значна причина, щоб влаштовувати війну. Такою була війна Англії з. імператор Ліліпутії захотів за допомогою сили Гуллівера завоювати всю імперію.</span>
Ліса семирічна дівчинка, який приснилися пригоди в підземній Країні
чудес і Зазеркалье, де вона зустрілася з різноманітними казковими й
фантастичними персонажами, що живуть по своїй особливій логіці й увесь
час озадачивающими розумну юну викторианку. Будучи втіленням всіх
дитячих викторианских чеснот: чемності, привітності, скромності,
стриманості, серйозності, почуття власного достоїнства, А. одночасно
зберігає в собі ту безпосередність і щиросердечну відкритість, які так
цінував у своїх маленьких подругах боязкий і заїкуватий оксфордский
професор математики Доджсон. Мир нонсенсу, куди попадає А., часто дратує
її, дивні персонажі, з якими вона зустрічається, як правило,
причепливі, дратівливі й уразливі, однак їй вистачає здорового глузду,
щоб примиритися із ситуацією, зуміти перевести розмова на іншу тему,
дивуючись чудності миру, що відкривається перед нею, одночасно приймати
його таким, як він є. Адже незважаючи на всю його чудність і гадану
нез'ясовність, у світі Чудес і Зазеркалья царює своя бездоганна логіка.
Це мир, де все розуміється буквально, де метафора втрачає свого
переносного значення, де між омофонами немає ніякої значеннєвої границі,
у результаті чого каламбур таким навіть не відчувається, де парадокс
виявляється результатом бездоганної логічної побудови. У забавних же
пародійних віршах, рясно встречающихся в тексті, у знайомих по оригіналі
логічних і граматичних зв'язках раптом виявляються зовсім інші, а те й
просто безглузді слова. (Скажемо, замість відомих рядків: «Ти мигай,
зірка нічна! / Де ти, хто ти, я не знаю» ми читаємо: «Ти мигаєш, пугач
мій, / Я не знаю, що з тобою».) Математикові й логікові К. виявився дуже
близький дитячий погляд на дійсність, не обтяжений культурною
традицією, що створює складну систему еліпсів, умовчань, умовних
побудов, історично придбаних значень, висновків, що давно втратили
зв'язок зі своїми посилками. Багатозначність живої мови, той факт, що
при висловленні різних суджень багато чого варто тримати в «розумі»,
співвідносячись із цілою системою культурних умовностей і неписаних
правил, далеко не відразу, як ми бачимо із численних записів дитячих
розмов «від двох до п'яти», входить у свідомість дитини. А., що
перебуває на полпути від цього дитячого стану первісного хаосу,
утримуваного лише вигадливою логікою, до культурно впорядкованого
космосу дорослих, виявляється в результаті відкрита й першому (адже
Країна чудес і Зазеркалье це всетаки саме її сон), і другому (свої
судження про побачений вона вимовляє з погляду загальноприйнятих норм
свого часу).
Це власниця цирку в якому працював Іван вона за нього внесла (гроші) щоби його випустили з тюрми
Ответ:
Объяснение:
Соціально-побутова повість І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" — один із кращих творів української літератури. У ній письменник гостро висміяв усе те огидне, що було породжено соціальною дійсністю пореформеної доби: обмеженість, егоїзм, жадобу до власності. Письменник стверджує, що приватновласницька психологія членів Кайдашевої родини призводить до повсякчасних сварок і чвар. Г. Нечуй-Левицький так правдиво і реалістично зумів зобразити зло від індивідуалізму у середовищі приватних власників, їх егоїстичну обмеженість, що всім стало ясно, що потреба перебудови суспільного ладу стала гострою і неминучою. Довів, що доки існуватиме приватна власність на землю і природні багатства, доти існуватиме ворожнеча між людьми.
Минуло багато років від дня створення повісті. Минуло вже навіть понад століття. Змінювалися й суспільно-політичні формації. На зміну феодальному устрою прийшов капіталістичний, потім соціалістичний, який теж у свою чергу був змінений. Змінювалися не тільки суспільно-політичні формації, але й психологія людей. Проте егоїзм та індивідуалізм, жадоба до наживи і жорстокість завжди засуджувались. Але, на жаль, виявилися настільки стійкими, живучими, що існують і зараз. І у нашому житті живуть кайдашеві звички.
Кайдаші мали своїх прототипів — сім'ю Мазурів із села Семигори, яка "прославилася" постійними бійками та колотнечею. Сім'я Кайдашів внаслідок боротьби і сутичок за власність стають дріб'язковими, жалюгідними, жорстокими. Власне кажучи, ми бачимо розпад колишньої патріархальної родини.