Аля ніколи не забувала своїх щирих друзів.у вечері після дня народження бабусі вона побочила знову карлика недочеревик але він приніс їй письмо від її незабутніх друзів!
Хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху, що ніби не залежать від бажання, волі людини. Як бачите, доля закинула мене аж у Крим (Коцюб., III, 1956, 126); Тільки глибоко десь, на дні дівочого серця, ятриться біль, що не знає вона отакого тихого людського щастя, що обікрадена злою долею її щира і вірна любов (Цюпа, Назустріч.., 1958, 357); * У порівн. Коли ж мене на півдорозі стріне важка лавина і впаде, мов доля, на голову мою, тоді впаду я на сніг нагірний (Л. Укр., І, 1951, 196); // Умови життя; життєвий шлях і те, що на ньому виникає. Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама (Гл., Вибр., 1957, 183); Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з’їли, — Така його доля (Шевч., І, 1951, 4); Катерина міцно з’єднала свою долю з Антоновою долею (Чорн., Визвол. земля, 1959, 6); Моя солдатська доля почалася далеко-далеко від рідних країв (Загреб., Європа. Захід, 1961, 69); // Бажане, щасливе життя Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама… (Л. Укр., І, 1951, 324); Прокіп Савич одним з перших порушив звичаї свого містечка і пішов шукати долі не на морі, а в степах, на суходолі (Дмит., Наречена, 1959, ).
Якби я була президентом, я зробила б нашу країну краще. Поперше збільшила пенсію старим. Пенсії дуже маленькі, їх на довго не вистачає. Тому старі люди змушені їти працювати, але є одна проблема старих людей не беруть на роботу. Наприклад, моя бабуся, а її 76 років, змушена працювати сторожем. Її не поважають, не цінують, ображають на роботі, вона не тільки сторожить в ночі, вона ще прибирає все в цьому заході, та приберає за собакою к якії ставлиться набагато краще ніж к бабусі. В день, якщо ще дуже пощастить бабуся заробляє 30 гривень. Цих грошей ні нащо не вистачає, але бабуся не може піти з цієї роботи, тому, що її треба платити за квартиру та годувати свого дуже дорослого сина, який зловживає алкоголем. Я хочу, щоб старі люди отримували пенсії набагато більші, та щоб їх вистачало на проживання.
Усім відомо, що добросердечність — це одна із гарних рис людини. Але, що це таке — добросердечна людина? Якою вона повинна бути? Чому одну людину ми називаємо добросердечною , а іншу ні?
Мені здається, що доброта та добре серце не залежить від віку чи освіти людини. Людиною з дбрим серцем може бути і маленький хлопчик, і дорослий академік, і старий дідусь.
Добросердечна людина ніколи не зможе образити, відштовхнути, ударити іншу людину. Вона не залишить у біді, вона не допустить несправедливості. Добра людину не треба кликати і просити допомогти, вона сама поспішить на допомогу. Вона є сміливою. Така людина зможе висловити свою точку зору, якщо навіть вона не збігається із думкою оточуючих. Така людина вміє сказати негіднику і хаму правду в очі. І все це добросердечна людина зробить, не чекаючи винагороди, подяки, похвали. Просто така поведінка притаманна їй, і інакше себе поводити вона не може.
ВИШИВАНКА – національна святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь-зв’язок, що не переривається віками. Вишиванку передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію. За формою – це біла вишита сорочка, виготовлена з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи.
Вона – символ здоров’я і краси, щасливої долі і родинної пам’яті, любові і вірності. Візерунок на вишиванці залежить від того, кому вона призначається: батькові чи братові, нареченому чи другові, парубку чи одруженому – кожному вручалась вишита сорочка з візерунком відповідної символіки.
Характерно і показово: символіка новітніх українських вишиванок у своїх образах збігається з орнаментами давніх трипільських часів. В цьому – спадкоємність наших культурних виявів.
Вишиванка – це й оберіг людини від лихого ока та злих духів.
Національне вбрання, національний костюм – це щось більше, ніж одяг.
Науковці вважають, що у національному вбранні народ кодує свої «щастя і долю, життя і волю», як про те ідеться в обрядових (традиційних) піснях.
Вишиванка – чи то вишита сорочка, що в її орнаменті зазвичай відображено місцеві особливості та символіка – це для українця не лише одяг, не лише вбрання, яке вдягається у найважливіші дні життя або на свята. Це символ приналежності до роду та нації, ознака українськості, а у наш час ще й один із символів, за яким вирізняється українець у багатомірному, багато-вбраному глобалізованому світі. Яскраві кольори, фантастичні візерунки-символи, багатство фантазії майстрів – усе це і є вишиванка.
Вишиванка ще й ознака приналежності до свідомої спільноти, яка усупереч всьому пробиває собі шлях і утримує ідентичність України. На цьому тлі поява у багатьох українських містах і селах сотень людей у вишиванках у святкові дні виглядає як справжній сплеск патріотизму, як пошанування Дня Незалежності держави. Не менш важливо і те, що носити вишиванки стає усе більш модною тенденцією і перетворюється на модний бренд України у світі (недарма і футбольні уболівальники на ЄВРО-2012 вишиванки купували, і поп-зірка Мадонна у подарунок сучасний варіант української вишитої сорочки).
Тож носімо на долю і щастя вишиванку, це наш український космос і наш національний оберіг…