Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті – «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір». Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій. Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господарству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. Так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жар-птиці, виглядаючи по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. Михайлик – непосидючий, беш-кетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. Є в Михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : «слабість» або «дурість», за словами односельців невситима – жага до читання. Михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в «селі». Заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. Але той потяг до знань не залишився марним: Михайлик іззадоволенням і успіхом учиться в школі. Вражає розповідь його про батькову кирею. В ній носив його батько до школи взимку, коли Михайлик не мав взуття, «я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку». Із вдячністю згадує Михайло Панасович про всю свою сім’ю. Не-освічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. «Мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З особливою теплотою говорить Стельмах і про свої діда й бабу. «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». А «з незвичайної делікатності дідуся дивувалися і потроху підсміювалися» сусіди. Бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?» Справжню науку проходить Михайлик, спостерігаючи життя дорослого світу. Він бачить і по-своєму сприймає не тільки добро, а й зло. Нестатки у власній сім’ї навчили співчувати чужому горю, глибоко вражає його будь-яка несправедливість. Палко протестує дитяча душа проти людської зажуч-ливості, нечесності, підступності. Вчинки Юхрима Бабенка, сім’ї сільського священика, братів батька викликають у хлопця обурення. «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» – так починається перша повість. Цим образом вона і завершується. Гуси-лебеді – своєрідний символ Михайликового дитинства, який сяє йому все доросле життя. Недарма ж бо «Гуси-лебеді летять… над моїм дитинством, …над моїм життям!»
Пропоную скласти такий лист до дядька Лоскотона: Доброго дня, дядьку Лоскотоне! Пише Вам учениця 5-Б класу Іваненко Марічка. Я захоплююсь Вашою життєрадісністю та веселою вдачею. Колись Вам вже вдалось врятувати країну від нещасних плаксіїв. Вони забороняли людям радіти життю, усміхатись. Але Ви зуміли допомгти їм. Я була б дуже щаслива зустрітися з Вами. Якщо у Вас буде така можливість, то обов'язково заходіть у гості. Повеселімося разом! З повагою, Іваненко Марічка.
Образ Яви - Звідки таке незвичне ім’я – Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: “Я – Ваня”, а вийшло “Ява”…, але причепилося оте “Ява” до нього, як реп’ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень – енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на “безлюдному” острові, дібравши собі ім’я “Робінзон Кукурузо”.
Образ Павлуші - кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці. Васюківські “тореадори” завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову “авантюру”. Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про допомогу хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих “шпигунів”. Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба – велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди допоможе в скрутній ситуації.
Хорошим людям властива доброта. Це те, що допомагає нам любити ближніх, відчувати їх, піклуватися про них. Добра людина завжди знайде собі друзів, сам стане другом для багатьох. Чи багато сьогодні володарів такої якості? На жаль, менше, ніж хотілося б. Навколо багато облудників, які покажуть зуби в будь-який момент.Кращі людські якості - це відкритість, дружелюбність, товариськість. Люди не повинні бути схожі на равликів, які прагнуть сховатися в своїх мушлях - вони повинні постійно контактувати один з одним, спілкуватися, будувати відносини. Ті проблеми, які не можуть бути вирішені в поодинці, вдвох вирішуються моментально.<span>Негативні людські якості - замкнутість, нетовариськість, обмеженість. Люди в наш час часто замикаються в собі, замінюють спілкування з реальними людьми Інтернетом. Вони звикають жити на самоті і навіть вчаться не відчувати себе обділеними. Оточуючих боятися не варто.Тому такі людські якості найбільш потрібні молоді.</span>