Народ увінчив імена народних героїв за те , що вони зробили багато величних поступків.Наприклад,Тарас Шевченко допоміг українцям визволитися з кріпацтва своїми віршами,а Богдан Хмельницький був дуже славетним гетьманом.Всі вони зробили дуже гарні вчинки тим самим прославились серед українцями .Навіть проста людина може зробити дуже добрий вчинок для народу тим самим увінчити своє імя.
Українська «химерна проза» <span>Химерна проза стала досить помітним явищем у потоці української літератури 70-80 pp. XX ст. Можна окреслити умовно певні «крайні точки» цього явища: від роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» 1958 р., до творів В. Шевчука «Дім на горі» та «На полі смиренному» (1983), охоплюючи широкий простір справді неординарних спалахів — В. Земляка «Лебедину зграю», «Левине серце» П. Загребельного, Є. Гуцала «Позичений чоловік...», «Оглянься з осені» В. Яворівського.</span>Термін «химерний» з’явився в 1958 р. разом із романом з народних уст О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця». На той час це — єдиний твір, у якому наскрізним, центральним елементом поетики була саме умовність. Уже з перших сторінок роману О. Ільченка читач потрапляє в химерну атмосферу, де діють Господь Бог, святий Петро, безсмертний козак Мамай, Чужа молодиця (тобто Смерть), з усіма казковими героями трапляється безліч дивних, часом фантастичних пригод. Оповідь ведеться від першої особи. Це нагадує казку, де відчувається присутність автора, іронічного сучасника, який оповідає в розважливій формі про якісь давноминулі події. Гумор і безліч його відтінків (тонка іронія, сарказм, карикатура, бурлеск і травестія, гротеск) виступають основоположними принципами.Після роману О. Ільченка була перерва в 13 років, а в 1971 р. В. Земляк ніби відроджує це явище, хоча химерною свою дилогію «Лебедина зграя» та «Зелені Млини» він не називає, це уже критики активно використовують цей термін.Суть найпоказовіших рис, які дозволяють об’єднувати окремі твори в химерні полягає в особливостях оповідної манери, де завжди присутній всюдисущий, іронічний, усезнаючий оповідач, тобто бачимо тяжіння до особливостей усного мовлення, простежуємо перехрещення різних планів бачення, що зумовлює складні стилістичні ефекти — хронологічну непослідовність у викладі матеріалу, зміну тональностей — від комізму до глибокої лірики й драматизму, а то й трагізму, загальну романтичну піднесеність, композиційну розкутість, вільні комбінації з часом, власне часові маніпуляції.Український химерний роман завжди ставився в контекст інших літератур, зокрема романів Гарсіа Маркеса, Ч. Айтматова, Н. Думбадзе, Й. Друце, В. Василаке, А. Бела, Ю. Ритхеу, В. Сангі тощо.<span>Витоки химерного роману сягають іще «Енеїди» І.П. Котляревського, яка утвердила в українській літературі нові принципи художнього освоєння дійсності, народний світогляд. Близькими є також «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, «Марко у пеклі» О. Стороженка, «Співомовки» С. Руданського, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського, «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя. При всій різності цих творів, співзвучності знаходимо у високому синтезі набутків народної творчості з літературними прийомами, в осмисленні фольклорного світобачення. Отже, ми можемо говорити про національні витоки, власне підґрунтя химерної прози, яка не була запозичена. Це явище являє собою синтез національних фольклорних набутків і літературної традиції. Тому найвідповіднішим цьому явищу є і сам термін «химерний».</span>Химерна проза — письмо, насичене міфологічністю, філософськими роздумами, художньою умовністю.Ознаки химерної прози:1. Використання міфів.2. Міф не має хронотопу.3. Присутність химерних образів.<span>4. Межа між світом реальним та ірреальним стерта.</span>
Реалі́зм — стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах. Панування реалізму слідувало за добою романтизму і передувало символізму. Термін «реалізм» вперше вжив французький літературний критик Жуль Шанфлері в 50-х роках 19 століття для позначення мистецтва, що протистоїть романтизму і академізму.
А неореалі́зм — це,стильова течія в українській літературі і світовій літературі початку XX ст., її ще називають соціально-психологічним, романтичним, імпресіоністичним або лірико-психологічним реалізм, яка розвинулася з класичного реалізму. Не сприйнявши наслідувального (міметичного) принципу «зображення життя у формах життя», неореалісти визначали свій концептуальний принцип між документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність та ліричною стихією. Часто промовиста деталь для них значить більше, ніж розгорнутий за всіма правилами реалістичного письма сюжет.
Отже ми бачимо що реалізм та неореалізм дуже схожі між собою, але є різниця тому що реалізм-це правдиве відношення до дійсності,а неореалісти визначали заглиблено у філософській аналітичний дійсності та ліричній стихії.
1. В ( пустельник казав драконові, якщо я не помиляюсь)
2.А
3.В
4. Кінь Шептало втік від Степана через те, що вбачав принизливою для себе важку роботу. Цей кінь був особливої масті, а конюх звертався до нього з повагою. Проте одного дня кінь був відправлений на роботу в упряжі та відчув силу батога і на собі - Степан його вдарив. Шептало розлютився, адже це було низько. Він втік на волю, проте згодом повернувся, спочатку вибруднившись як слід, щоб стати таким як усі.
5 Через те, що баба,яка робила це зілля, була глухою і все переплутала.
6. Дракон загинув від руки джури Пана Лавріна, бо самому князеві потрібен був зять, а на той час дракон був ворогом для всього князівства. Тому він з ним і домовился.
7. 1. Це те, що дракон їсть траву, фрукти, а не м*ясо.
2. Дракон навчився розмовляти і писать грамотно.
3. Дракон став поетом.
