Я гадаю , що хоч хлопчик і втратив батьків, але був не самотнім. Про нього піклувався дядько, піклувалися сусіди і шкільні друзі. Климко допомагав дядькові і сусідам, був гарним другом для своїх товаришів. За натурою хлопчик був спокійним, він більше слухав, ніж говорив, до нього тягнулися інші діти. Він нетерпляче чекав, коли той увечері прийшов додому. І нехай це було крихке і не таке багате щастя, але ж це було щастя, та хвиля війни стиснула, зім’яла, збила і його.
Ніжка-кішка нічь -пічь квіти-діти гілка-бджілка листочок-місточок картина-малина співають-грають рак-мак
В літку були найкоротші ночі,через те я могла грати з друзями на вулиці майже цілий день. Були рясні та безхмарні ранки. В день було найгарячіше повітря і ми разом з сім'єю їздили до річки. Дуже пекло безжалісне сонце. Я їла завжди морозиво. Була неймовірна безвітряна погода. Ось таке було пекуче літо.
Вірш «Ти знаєш, що ти — людина?» по-симоненківськи простий, доступний для учнів. Та за філософською наснаженістю, могутньою Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість — неповторна! Але вважаю, що завдання кожного –робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її. Вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина?» , де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості.
Настав час чистого щастя й казки,
Огорнула землю радість зі всіх боків,
Вийшли й зірочки до нас,
Ирій вже відкрив слої долоні для птахів..
Йота наша вже залежить тільки від нас самих.
Ріллячко накрило білим покривалом,
Ігри вже розучує малеча..
Капелюх свій блакитно-блискучий надіває вже Снігурка.
