Весняний вечір. Українське село відпочиває. Навколо садочки, чепурні біленькі хати. Соловейко ще не спить. Співає свою пісню разом з вітром і місяцем. Ось яка гарна картина рідної природи описана у вірші Лесі Українки «Вечірня година».Природа як жива істота в поезії:
<span>Уже скотилося із неба сонце.
Заглянув місяць в моє віконце.
</span>Ніч і вітер колишуть хати, немов дітлахів.
Леся Українка дивується красою рідної Батьківщини:
<span>Ой, чи так красно в якій країні.
Як тут на нашій рідній Волині!
</span><span>Мені також подобається спостерігати за природою вночі. А коли читаєш вірш Лесі Українки, то немов опиняєшся в цьому затишному українському селі. Я згодна з поетесою, що найкраща природа може бути тільки на Батьківщині.</span>
М. Коцюбинський – видатний український письменник, автор чудових оповідань і повістей. Їх писав М. Коцюбинський настільки правдиво і щиро, що не можна не захоплюватись його талантом. Нещодавно ми читали повість письменника «Дорогою ціною». У творі йдеться про речі, які звичні для нас – про волю, кохання, а от головні герої повісті отримали це все занадто дорогою ціною…
У повісті два головних героя: Остап – звичайний селянин-кріпак і Соломія – його кохана. Їхнє кохання було неможливим через те, що дівчину видали заміж за іншого – так вирішив пан, якому не було діла до того, що Соломія давно кохала Остапа і мріяла бути лише з ним. Та дівчина не здалася. Коли Остап вирішив тікати за Дунай у пошуках кращої долі та волі, дівчина пішла за ним. Вона покинула все: дім, спокійне життя, чоловіка тільки заради того, щоб не розлучатися з коханим. Звичайно, ми можемо її засуджувати, адже вона була заміжня. Але вчинити інакше дівчина просто не могла – не могла жити з нелюбом, знаючи, що ніколи більше не побачить коханого. Звичайно, Соломія розуміла, що на них чекають складні випробування, знала, що доведеться пережити чимало горя і страждань, але це її не спинило.Ми бачимо Соломію сильною і рішучою. Мене, зокрема, вразив епізод, коли дівчина просить коханого відрізати їй косу. Адже на той час коса була символом жіночності, символом, так би мовити, благонадійності жінки. З коротким волоссям дівчата не ходили, тільки покриткам – тим, хто народжував позашлюбних дітей – відрізали коси і виганяли з села. Втратити косу означало втратити людську пошану і своє місце у сільській громаді. Тому це рішення Соломії ще раз доводить, що вона була ладна пожертвувати всім заради Остапа… А згадаймо, як рятувала вона його, пораненого, у плавнях, як турбувалася про нього… Тільки любляча людина не злякалася б таких труднощів і залишилася б поряд з коханим…
Соломія, на мою думку, втекла з села не в пошуках волі, як Остап, а просто, щоб бути з ним, допомогти втілити його мрію. І вона це зробила, правда, ціною власного життя. Соломія визволила Остапа від турків, але сама при цьому загинула. Та останньою її думкою було не те, що вона хоче жити, а переживання за коханого, за те, що її жертва була марною…
Чи є сьогодні таке чисте і щире кохання? Як на мене, навряд чи. Зараз кожен думає про себе, про власну вигоду. Мало хто здатен пожертвувати собою заради близької людини, як це зробила Соломія. Вона подарувала коханому те, чого він прагнув найбільше – волю. Та воля не стала для нього щастям без коханої, адже здобув він її занадто дорогою ціною…
Оезія — це не «кращі слова в кращому порядку», це — вища форма існування мови.
<span>Й. Бродський </span>
<span>Рукописи не горять. </span>
<span>М. Булгаков </span>
<span>Прославимо поетів, у яких один бог — красиво сказане, безстрашне слово правди. </span>
<span>Максим Горький </span>
<span>Література вилучена із законів тління. Вона одна не визнає смерті. </span>
<span>М. Салтиков-Щедрін </span>
<span>Твір, який читають, має теперішнє; твір, який перечитують, має майбутнє. </span>
<span>О. Дюма-син </span>
<span>Що сталося б з літературою, якби справа її не захищалася? У нас є свій касаційний суд — це майбутнє. Щасливий той, хто може постати перед ним. </span>
<span>О. Бальзак </span>
<span>У письменника тільки і є один учитель: самі читачі. </span>
<span>М. Гоголь </span>
<span>...У душі кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією. </span>
<span>М. Некрасов </span>
<span>Засміятися добрим, світлим сміхом може тільки лише глибоко добра душа. </span>
<span>М. Гоголь </span>
<span>Сатира — канчук, ударом обпалить. </span>
<span>І. Гончаров </span>
<span>Годі побудувати щось словом, коли те саме руйнувати ділом. </span>
<span>Григорій Сковорода </span>
<span>Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється, ожива, Як їх почує! </span>
<span>Тарас Шевченко </span>
<span>Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна і правдива, Мов Господа слово. </span>
<span>Тарас Шевченко </span>
<span>Наша мова — то і є одежа нашого духу, або ще краще — яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми почуваємо, про що думаємо-гадаємо, того, що ми зовемо духом або душею. </span>
<span>Панас Мирний </span>
<span>Як много важить слово, Одно сердечне, теплее слівце! </span>
<span>І. Франко </span>
<span>Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! </span>
<span>Леся Українка </span>
<span>Не поет, у кого думки не літають вільно в світі, А заплутались навіки в золотії тонкі сіті. </span>
<span>Леся Українка </span>
<span>О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним. </span>
<span>Олександр Олесь </span>
<span>Як не горю — я Не живу. Як не люблю — я не співаю. Але цього я ще не знаю, Бо завжди я — як полум'я. </span>
<span>П. Тичина </span>
<span>Якщо вчуєш жарт, шукай в ньому приховану правду. </span>
<span>О. Довженко</span>
