«Добрий день, лісова красуня Мавка! Ти мене не знаєш, але я тебе знаю дуже добре, настільки добре, що ти навіть і не уявляєш. Я навіть знаю те, що відбудеться з тобою у майбутньому, як закінчиться історія твого кохання та кохання Лукаша, бо я прочитав про тебе драму Лесі Українки під назвою «Лісова пісня». Тому, перш за все, я хочу попередити тебе про небезпеку, яка чекає тебе у майбутньому, про небезпеку кохання казкової лісової істоти та людини. Я б повторив слова з поеми:<span>«Обминай їх, Мавко: Раз тільки ступиш – і пропала воля! Та Мавка не слуха тих слів і весело сміється: Ну, як-таки, щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде!»</span>Читаючи сумну оповідь про твоє кохання я разом с тобою переймався твоїми радощами та твоїм горем. Я досить скоро зрозумів, що природним станом для тебе була воля, така ж солодка, як і кохання, як дихання і життя. Якийсь час ти була безмежно щаслива, бо вперше покохала, а співи сопілки твого коханого розбудили усе навкруги. «На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти». А вночі на твоїх довгих чорних косах виблискували світлячки, які з’являлися, коли тебе цілував Лукаш.Але зовсім скоро у мене з’являється відчуття чогось недоброго, та й ти не звернула увагу на журливу вербу, яка чомусь роняла великі прозорі сльози. Та ти, Мавко, не зрозуміла цього попередження, яке надавала тобі сама природа, попередження про те, що зовсім скоро літо закінчиться, зів’януть квіти і все навколо знову полине у довгий зимовий сон. Так само, як і літня краса, зникне і твоє кохання. Нажаль, ти не повірила і покинула ліс, відправившись жити серед людей. Ти багато працювала, допомагала будувати хату, мирилася з матір’ю Лукаша, якій неможливо було вгодити. Ти, лісова царівна, переодяглася в латану сорочку, вузьку спідницю з набиванки і полинялий фартух. Та це тебе не засмучувало, бо поряд з тобою був твій коханий, твій рідний Лукаш.<span>Я разом з тобою переживав і тоді, коли ти зрозуміла, що Лукаш перестав тобою цікавитися, перестав грати на твоїй улюбленій сопілці і став усе частіше поглядати на привабливу Килину. Ти, наївна, ще сподівалася, що кохання оживе з новою силою, що воно ще не вмерло, та всі твої сподівання порушив Лукаш, який все ж таки заслав до Килини старостів. Ти страждала,ти хотіла забути своє кохання, але воно навіки оселилося у твоєму серці, у твоїй душі. Ти вражаєш мене тим, що після усіх страждань ще знаходиш сили на те, щоб заспокоювати свого коханого після того, як Лісовик покарав його за зраду і перетворив на вовкулаку. Своїм існуванням ти довела мені, що справжні почуття, як і сама природа, не мають смерті. І завжди треба сподіватися на краще, завжди треба сподіватися на те, що як і у природі, у нашій душі колись все ж таки мине зима, знову прийде весна, розквітнуть, як все навколо, наші почуття і ми з увагою та захопленням знову будемо слухати лісову пісню про царівну Мавку та її велике кохання. За те, що ти допомогла мені зрозуміти, що таке справжні почуття і чого вони варті, я дуже і дуже тобі вдячний.</span><span>На цьому я з тобою, Мавко, прощаюся і сподіваюся, що моє кохання не буде таким сумним як твоє, але моє життя буде таким же сповненим почуттями і самовідданістю, як і твоє. До побачення, Мавка, а точніше – прощавай!»</span>
Цар довго морщився, що за простого оддає свою дочку, а далі порадився цар, взяли їх поблагословили та подружили, таке весілля справили, що увесь мир скликали. І я там був, мед-вино пив, хоч в роті не було, а по бороді текло — тим вона в мене й побіліла!
Прагнучи оспівати кращі духовні якості українського народу, Г. Ф. Квітка-Основ'яненхо у повісті "Маруся" створив яскраву картину життя, побуту, звичаїв, взаємин душевно багатих простих людей, яких письменник-гуманіст свідомо ідеалізує. Квітка Основ'яненко вперше в українській прозі показав людину праці, відтворив трудове життя хліборобів.Зразком для наслідування є Марусин батько Наум Дрог, який, хоч і був кріпаком, завдяки своїй набожності та чесній праці здобув щастя, задоволення від своєї праці та достаток у господарстві.Такими ж привабливими рисами наділені й інші герої повісті. Маруся, дочка Наума Дрота, викликає симпатію своєю зовнішньою красою, яку письменник змальовує у дусі народнопісенної творчості: "Висока, прямісінька,... чорнявенька, очиці як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку..." Автор докладно описує святкове вбрання Марусі, традиційне для заможних українських дівчат: кілька разків намиста, червона юпка, біленька тонка сорочка з вишитими червоними нитками пишними рукавами... Маруся — справжня красуня. Так само прекрасний і духовний світ дівчини. Вона тиха, смирна, покірна, набожна. А головне — роботяща. В усьому допомагає батькам, які обходяться без наймички, мати за нею сидить склавши руки.До пари Марусі її коханий Василь. Ідеальній зовнішності парубка відповідає така сама вдача: чесний, скромний, добрий, щирий у почуттях, працьовитий. Покохавши Марусю, Василь здатний зробити все для здобуття щастя з коханою. Він наймається до купця, щоб тяжкою працею заробити на "найомщика", який би пішов замість нього в солдати.Квітка-Основ'яненко — глибокий знавець народного життя, показав, що на перешкоді до щастя двох закоханих стоїть реальний життєвий конфлікт того часу — загроза страшної миколаївської солдатчини: важка двадцятип'ятирічна солдатська служба для хлопця і злиденна доля жінки-солдатки для дівчини.Історія чистого й вірного кохання Марусі та Василя закінчилася трагічно. Маруся, страждаючи від розлуки з коханим, до того ж застудилася і, тяжко захворівши, померла. Василь, повернувшись із заробітків і не заставши коханої живою, йде в монастир і там невдовзі помирає з горя.Хоч автор ідеалізує життя і взаємини селян у творі, проте викривається в ньому й сувора правда про соціальне лихо тих часів — солдатчину, беззахисність сироти.<span>Повість "Маруся" була першою в українській прозі спробою реалістично змалювати тодішнє селянське життя. І авторові ця спроба повною мірою вдалася. Читачі познайомилися не тільки з названими героями, а й з героєм іншим — Україною, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями.</span>
Чiпка е селянином бунтарьом, невтомний шукач правди, який зiйшов на криву стежку боротьби i став "пропащою силою"! це широкоплечий 20 рiчнний паробок з гострими карими очима. "Таких парубкiв часто й густо можна зустрити по наших хуторах та селах. Одно тилько в нього неабияке- дуже палкий погляд бистрий, як блискавка.Ним свiилась якась незвичайна смиливисть и духовна мiць, разом з якоюсь хижою тугою..."
Новий рік вже близько, і варто вже готуватися.І Аничка прийшла в гості до Каті щоб їй допомогти прикрасити кімнату. -Катя, а новорічні іграшки де лежать? -У шафі, Аня. -Там і гірлянда теж? -Звичайно . -Бачу.А може ще з серветок сніжинки зробити? -Відмінна ідея! -Візьми ножиці ще на столі , біля шафи. <span>-Добре.</span>
Ответ: Я би не хотіла(в) мати друга як Толик тому що він обманював своїх батьків і обвинувачували Федька що він все Толику наробив і все змушував робити.
Объяснение: Тому я би не хотів(ла) мати такого друга як Толик.