<span>Мені подобається горобець.Тому,що він дуже веселий.У нього гарна пісня.А ще мені дуже подобається коли він стрибає на своїх маленьких лапках.Або коли він перелітає з гілки на гілку.Часто горобці збираються на одній гілці.Не один горобець а кілька.Вони люблять побалакати між собою як і ми розмовляємо.Горобець дуже весела пташка,
ось чим мені подобається ця пташка.
</span>
На мою думку, щастя це широке розуміння. Але для мене щастя - це моя родина та , друзі, які завжди поруч, підтримають мене в складний для мене час. Це ті теплі слова, які щоразу каже мама дивлячись на мене любий мій синочок - ти моє щастя.
<span>Здроровя моїх рідних, близьких мені людей. З усьго написаного, я мог зробити один і головний висновок , щастя- це життя і все, що воно нам дає.</span>
Андрій Чайковський у повісті «За сестрою» змалював трагічний період життя українського народу. Татаро-турецькі завойовники нападали на міста і села, руйнували їх, палили, людей забирали в полон.Сумна доля спіткала й село Спасівку. В одну мить залишився Павлусь без матері, діда, втратив він і любу сестру Ганю: «Тепер уже нікому його боронити, і він проліз поза хату і сховався в бур'яні». Хоча Павлусь був ще малим хлопчиком, він зрозумів, що є єдиним захисником і визволителем своєї сестри. Всього довелося зазнати на довгому шляху до Криму. Хлопчик залишає козаків, старшого брата і батька і їде за сестрою. Для цього треба було бути сміливим і відважним. Таким і був Павлусь. А ще він дуже любив свою сестру. Коли Недоля дізнався, що завзяте хлоп'я поїхало шукати сестру, сказав: «Як хлопець з нього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде».Довелося Павлусеві зустрітися з татарами, його і продавали, і приставляли до роботи, і карали. Та навіть у таких умовах він не втрачав почуття власної гідності, виявляв розум, кмітливість і винахідливість. У міру своїх сил він допомагає козакам, які потрапили в неволю, випрошує волю своєму землякові Остапу Швидкому.Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-гірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
<span>Якось я побував у найгодовнішої серед тих людей і мене вразило її дружелюбність і я захотьв залишитмся у неї.коли прилетіли кораблі і сказали що вже потрібно вертатися додому я майже не заплакав,але розумів що вдома мене чекає сім'я.я попрощався з усіма і тихенько стрибнув на скло і полетів додому.</span>
Хлопці пішли,але вони довго згадували лося.Їм не вірилося,що він помер.Лось все лежав нерухомо.Дядько Шпичак скосо поглядав на лося.Раптом лось встав і побіг до заповідника.Але сил залишилося мало...
