Моральні засади спілкування, а водночас моральні правила і норми, які
регулювали людську взаємодію, закладались у процесі розвитку людського
життя. Ці правила та норми накопичувались, з одного боку, у звичаях та
писаних і неписаних традиціях народів різних країн, а з іншого — вони
узагальнювались у працях мислителів і науковців, які осмислювали
універсальні етичні правила й норми, традиції та закони. В україні це чесність, та доброта. Для україни мова це саме найдорожче.
Озираючись на ті далекі страшні часи, ми, громадяни сучасної незалежної держави, повинні радіти, що справдилась мрія наших пращурів, за яку вони проливали свою кров і віддавали душу.
Слід сказати про трагічну долю свідомої інтелігенції: письменників, учителів, лікарів, які через свої гуманістичні переконання були засуджені на тяжкі роки заслань, де більшість з них закінчила своє життя в тяжких муках і стражданнях, але не зломилася морально. І ці репресії продовжувалися роками. Навіть у тяжкі роки війни жахлива фабрика смерті не припинила своєї діяльності. Зайвим, напевно, буде нагадувати про події страшного голодомору 1932 — 1933 років, коли так званий «батько» слов’янських народів, втомившись боротися з бажанням незалежності наших громадян, втілив у життя нелюдську програму своєї хворобливої уяви. Скільки людей нашої багатостраждальної країни загинуло з легкої руки безжального тирана, ката українського народу, який невпинно глузливо стверджував, що «жить стало лучше, жить стало веселей». За період з 1932 по 1933 рік населення нашої країни зменшилося приблизно на двадцять мільйонів. Двадцять мільйонів ні в чому не винних людей загинули жахливою тваринною смертю.
Я вважаю, якщо вже ми народилися в цій країні, колись великій і могутній, а зараз спустошеній і знекровленій, то ми не маємо ніякого права бути байдужими до неї та її тяжкої долі, дурити і знову ображати її, і так вже ображену. Ми повинні разом, цілою нацією показати всім, чого варта Україна і наша любов до неї. І я впевнена, що всі разом ми здійснимо таку бажану мрію. І зробимо це на честь наших загиблих предків.
<span />
Крім сюжету, в композиції твору існують ще позасюжетні елементи, які часто бувають не менш , а то і більш важливі, ніж сам сюжет. Якщо сюжет твору - це динамічна сторона його композиції, то позасюжетні елементи - статична; позасюжетний називаються такі елементи, що не просувають дії вперед, під час яких нічого не трапляється, а герої залишаються в колишніх положеннях.
Лірика Франка - це своєрідний прекрасний світ, що відбивав його інтимні переживання, але вона є також і зброєю у боротьбі проти ворогів українського народу.Громадянська поезія митця - це застигла стихія, буря, вир життя того часу. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця стихія оживає, підхоплює і заносить нас у саме вогнище подій минулого століття.Ліричний герой цих збірок займає активну, життєствердну позицію, він оптиміст:Я буду жити, бо я хочу жити! Не щадячи ні трудів, ані поту...(«Я буду жити...»)Це народний герой, його коріння з казок і легенд, з мрій українського народу. За народними уявленнями, силу, стійкість, непереможність людині дає її рідна земля. Так само вважає і поет:Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!(«Земле, моя всеплодющая мати»)Але Франків «вічний-революціонер» не загрубів у боротьбі з труднощами, в нього не зникло почуття прекрасного: Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни...(«Не забудь»)Для Івана Франка життя має бути сповненим високого змісту, він відкидає пасивність, збайдужіння до всього: «Не дай заснуть в постелі безучастя... Не дай живому в домовину класться...» Проголошення саме такої життєвої позиції знайдемо у творчості багатьох українських митців.Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись,-писав Тарас Шевченко у вірші «Минають дні, минають ночі». Схожі рядки знаходимо й у Павла Грабовського:Уперед, хто не хоче конати, Статись трупом гнилим живучи!(«Уперед»)Згодом ствердження такої думки з'явиться у палких словах Василя Симоненка:Я хочу буть несамовитим, Я хочу в полум'ї згоріть, Щоб не жаліти за прожитим, Димком на світлі не чадіть!(«Я хочу буть несамовитим»)Справді, ліричний герой Івана Франка відчуває, що в нього «кров кипить і нутро все в огні, - вколо ж мур і неволя бліда!» Він чує в собі величезну, могутню силу:Против рожна перти, Против хвиль плисти, Сміло аж до смерті Хрест важкий нести.(«Semper idem»)Він бачить, що його народ, мов раб покірний, змирившись з недолею, догоджає кату. Іван Франко спонукає свого героя розбудити цю приховану силу - ось його головне завдання: Словом сильним, мов трубою, Міліони зве з собою...(«Гімн»)Образ духа сміливо несе між «народ похилий вольності слова!» Його мета - не лише збудити, розбурхати, а й порадити, навчити:Щастя не ждімо, Щастя не де, а в нас!(« Кожевникові») Учись, щоб був ти сильним мужем, Як засвітає день новий!(«Гринь Турчин»)Та найбільше мені імпонують завзяття й відвага, якими наділив свого героя поет: «Я не боюся хмари, зливи! Що мені вітер той бурхливий?..» («Анні П.»).Вражають Франкова вірність, відданість своєму народові. Синівську любов до нього ми знаходимо і в тих словах, де сарказм, із яким говорить ліричний герой, загострює наш біль і муку:Народе мій, замучений, розбитий,Мов паралітик той на роздорожжу,Людським презирством, ніби струпом, вкритий!(«Мойсей»)Та не змирилось із цим вироком серце Франкового героя: Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі...Ліричний герой громадянської лірики Івана Франка - це безмежна енергія, що, втілившись у віршах, віддає себе народові для подальшого його поступу. Наче заповіт наступним поколінням, звучать слова поезії Івана Франка:«Лиш боротись значить жить...»
Вона завітала до нас раптово.Ще вчора ясно світило сонечко,а вже сьогодні насипало снігу по коліна.За вікном галас та веселий сміх.Всі діти з нашої вулиці дружно ліпили сніговика.Мені на мить здалося,що це був галас ,сміх зими.Швидко вдягнувшись я вибігла до своїх друзів
