Твір «Човен» Є.
Гребінки є однією з перших оригінальних балад у новій українській
літературі. Вміщений він у першій збірці письменника «Малороссийские
приказки» й позначений виразними рисами романтизму.
Вірш «Човен» має автобіографічний характер роздумів молодого поета, що
вирушає з рідного хутора в Петербург, мовби кидається в піняві хвилі
розбурханого житейського моря, яке спочатку грається, а там і нещадно
розбиває одинокий човен.
Романтизовано схвильована розповідь досягається засобами народної
поетики; хвилі — «мов чорнії гори», хмари — «як темная нічка», громи
гуркотять — «мов голос небесної кари», «пустують по піні мавки».
Проте у автора відсутнє відчуття приреченості…
Вже саме твердження про неможливість заховатися від світу, від життя, і
навіть більше — розуміння, що «не можна ж вік цілий пробути з собою
одним»,- свідчать про активність накресленої автором життєвої програми.
Попрощавшись із хуторським «покоєм», не маючи певності, що «недоля і
лштее горе» минуть його в столиці, автор ради служіння вищій меті
сміливо пускається в «світ білий».
Вірш «Човен» стоїть дещо осторонь більшості творів і є своєрідним
маніфестом молодого Є. Гребінки.
У вірші «Човен» Гребінка висловив свої душевні переживання, свої
побоювання, свої роздуми про майбутнє життя. Але цей твір є близьким
кожній людині, бо всім нам властиві почуття і переживання, які вклав
поет у вірш.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/choven-yevgen-gribinka-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси. Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати. Він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. Михайлик вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. Завдяки батькам він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом ходити, молотити на жорнах, працювати на городі. Моє відноошення до михайлика таке: це дуже щіриий хлопчик, він любе природу, як його матір тай шанує батьків, як до мене, це дорого коштує. Мені здається, що Міхайліка, трохі защимляють батьки, йому подобалось, що дядько розмовляв з ним, як дорослий, Михайлик гарний хлопчик на мою думку. P.s извеняюсь за грамматику.
Природа.. Вона скрізь навколо нас. Але люди не звертають увагу, яка вона важлива. Ми, як істоти розумні, повинні правильно оцінювати наші потреби і контролювати свої дії. Адже після нас теж будуть жити люди, тваринний і рослинний світ, потребують чистому повітрі, питній воді і врожаї землі. Навколишній світ дуже ранимий і крихкий. Всі блага природи, якими ми користуємося, не нескінченні. Потрібно дбайливо ставитися до видобутку корисних копалин, газу та нафти. Саме та людина, яка знищила природу, утворивши навколо себе «оточуюче середовище», поставивши планету над безоднею атомними експериментами – вона вважає себе головною у цьому світі. Забуваючи, що теж являється частиною природи.
Тож, як на мене, не варто зазнаватися – яка б не була могутня людина, природа сильніша за неї, вона наш друг!
Інша індивідуальність розкривається в образі Марусі<span>. Письменник спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній світ, поведінку, вчинки. Не все в образі Кайдашихи було негативним. У своїх повістях письменник підкреслює роль жінки-господині, оскільки жінка-мати має особливе значення в ментальності українців. Дослідник відзначив роль жінки в українській родині, роль матері-піклувальниці й виховательки та її великий вплив від колиски до зрілого віку на процес формування характеру людини. </span>
<span>Вона була працьовитою,,вміла майстерно куховарити, любила улещувати панів, водночас мова її була солодкою і манірною, але в розмові з людьми, біднішими за себе, Маруся виявляла себе зверхньо і неприховано зневажливо. </span>
<span>«Маруся Кайдашиха замолоду довго служила у дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарити і ще й тепер її брали до панів за куховарку на весілля, хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства. </span>
<span>До природної звичайності української селянки у неї пристало щось дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита.» </span>
<span>Отже, вплив панів зробив Марусю егоїстичною, злою, лицемірною, заздрісною. </span>
Як власник.Бо він хоче більше землі скупити "Ох,земелько,свята земелько-Божа ти донечко!Як радісно тебе загрібати до купи,в одні руки...Приобрітав би тебе без ліку!"