Если уж очень коротко , то в "Острове сокровищ" рассказывается о большом желании Джима найти сокровища чтобы улучшить жизнь своей семье.
Главные герои: Джим Хоккинс, врач Лайвси, сквайр Трилони ( в некоторых переводах- Трелони)
Русское слова "ракета" произошло от немецкого слова "ракет". А это немецкое слова-уменьшительное от итальянского слова "рокка", что значет "веретено". То есть, "ракета" означает "маленькое веретено", "веретёнка". Связона это, конечно, с формой ракеты: она похоже на веретено-длинная, обтекаемая, с острым носом. Но сейчат не так уж много детей видели настоящее, зато всё знают, как выглядит ракета. Теперь, наверное, нужно поступать так: " Дети! Знаете как выглядит веретено? Как маленикая ракета!". Ракеты человек изобрёл очень давно. Их придумали в Китае много сотен лет таму назад. Китайцы изпользовали их для того, чтобы делать фейерверки. Они долго держали в секрете устройство ракет, им нравилось удивлять чужестранцев.
1 Рождение царевны.
2 Новая царица.
3 Злые помыслы мачехи.
4 Скитания царевны по лесу.
5 Жизнь царевны у богатырей.
6 Смерть царевны.
7 Похороны.
8 Елисей ищет свою любимую.
9 Оживление царевны.
10 Смерть мачехи.
11Свадьба королевича и царевны.
Кодня — село, центр сільської Ради, розташоване на березі річки Коденки, за 25 км від обласного і районного центру та за 3 км від залізничної станції Кодня. Дворів — 997. Населення — 2844 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Закусилівка.
Вперше в історичних документах Кодня згадується 1301 року як містечко під назвою Коденград. Близько . 1362 року Кодня в складі Київського князівства потрапила під владу литовських феодалів. Після Люблінської унії 1569 року її загарбала шляхетська Польща. В цей час містечко було власністю магнатів Сапег. Крім соціально-економічного і релігійного гніту, коднянці терпіли від частих нападів татарів. Жителі містечка брали активну участь у боротьбі за визволення від польсько-шляхетського гніту. 1587 року селяни і козаки під проводом Л. Чернинського, розгромивши шляхетський загін, зруйнували панський маєток. Такі виступи відбувалися і в наступні роки. В кінці XVI ст. Кодня була в центрі багатьох історичних подій того часу, бо через неї проходив торговельний шлях з Києва на Поділля, який мав також і важливе стратегічне значення.
Жителі містечка брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. За новим територіальним поділом, що виник після Зборівської угоди 1649 року, Кодня ввійшла до Київського полку.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року Правобережна Україна залишилася під владою шляхетської Польщі. Магнати й шляхта за непокірність і свободолюбство жорстоко розправлялися з населенням, чинили грабежі, вбивства і насильства 1664 року в Кодні і навколишніх селах польські жовніри чинили грабіжницькі напади.
Посилення соціально-економічного і національно-релігійного гніту знову піднімало народні маси на боротьбу. Селяни Кодні були активними учасниками народно-визвольного антифеодального повстання 1768 року. Саме тому вона стала місцем кривавої розправи над учасниками героїчної боротьби: було страчено 3 тис. чоловік. З люттю і ненавистю чинив криваву розправу кат українського селянства Й. Стемпковський. Він наказав викопати величезні ями, над якими до колоди прив’язували повстанців і відрубували їм голови. Коднянська розправа не залякала знедолених селян. Повстанський рух тривав ще в 1769—1770 роках.
У 1793 році містечко в складі Правобережної України возз’єдналося з Росією. Невдовзі воно стає волосним центром Житомирського повіту Волинської губернії.
Зміни, що сталися в житті містечка Кодні, сприяли розвитку продуктивних сил. Поряд з сільським господарством, поступово розвивалося ремесло, поширювалися промисли. Зростало населення.
Коднянська лікарня, в якій працював один лікар, обслуговувала жителів 27 сіл. Вся освітня мережа в містечку складалася з народного училища, відкритого 1860 року. В ньому вчилися лише діти багатіїв.
Восени 1846 року Кодню відвідав Т. Г. Шевченко. Тут він записав кілька народних пісень, зробив малюнки гайдамацьких могил.
Економічне становище селянства не поліпшилося й після реформи 1861 року. Поміщики, як і раніше, володіли величезними масивами кращої землі. З 3549 десятин, що були в селі, панові належало 2050, церкві — 53, а на 1700 жителів припадало 1499 десятин. Тяжке становище змушувало багатьох трудящих вдаватися до різних побічних заробітків. Деякі вирушали в Житомир та інші міста з надією знайти роботу, 17 чоловік жили з ремесла.
В цей час почала розвиватися промисловість і торгівля. З 1864 року в Кодні діяли свічковий і пивоварний заводи.
Тяжкі умови праці й життя трудового народу штовхали його на боротьбу проти гнобителів. Весною 1879 року коднянці захопили і засіяли частину поміщицької землі. На погрози поміщика відповіли, що не повернуть її навіть тоді, «коли буде прислана військова сила». Поліції вдалося придушити цей виступ. З 1899 року частину коднянських земель, 1335 десятин, почав орендувати поміщик Терещенко.
Широкого розмаху класова боротьба набрала під час революції 1905—1907 рр. 23 травня 1907 року на бурякових плантаціях Терещенка застрайкувало 200 чоловік. Причиною страйку було грубе поводження управителя економії з робітниками.
Трудящі боролися за свої права і в наступні роки. В жовтні 1909 року коднянці захопили землю і пасовиська в поміщицькій економії. Для придушення виступу в містечко викликали поліцію, це особливо обурило селян. Сталася збройна сутичка, що закінчилася поразкою селян. Активного учасника і керівника виступу П. Бойчука було заарештовано і заслано в Сибір. Через два роки трудящі Кодні виступили за збільшення оплати праці на бурякових плантаціях. Місцевим властям вдалося придушити і це заворушення.
Столипінська аграрна реформа не поліпшила економічного становища селян, ще більше загострила класові суперечності на селі. Процес обезземелення та класового розшарування тривав далі. Не маючи тяглової сили, сільськогосподарського реманенту, багато селян продавали свої земельні наділи місцевим куркулям. Так, наприкінці 1912 року в містечку вже налічувалося майже 200 безземельних господарств.
Героя -Косту- одноклассники не воспринимали серьёзно. Вечно он сидел и зевал на уроках, будто его ничто не интересует. Всегда молчал, не любят молчунов ни дети, ни учителя.
Однажды он принёс в класс веточки, поставил их в банку с водой. Все подсмеивались над ним, даже пытались подмести пол этим веником. А он ухаживал за веточками. И вдруг однажды они зацвели — распустился багульник. На улице снег, холод, а здесь — весна. «Когда багульник зацвел, все забыли, что Коста молчальник. Подумали, что он волшебник».
А ещё он очень любил собак. Ребята часто видели, как он гуляет то с одной, то с другой, с третьей. Откуда они у него? Он бежал к ним, как только заканчивались уроки: «Звонок с последнего урока — сигнальная ракета. Она звала Косту в его загадочную жизнь, о которой никто не имел представления».
Оказывается, Коста помогал пожилым людям гулять с их собаками, подкармливал их и делал это с огромной радостью. А однажды он просто спас собаку¸ которую хозяева оставили одну в квартире, а сами уехали. Коста по лестнице пробирался до балкона и кормил собаку. «Когда Коста уходил, боксер провожал его глазами, полными преданности».
А ещё он помогал гулять с таксой — собакой мальчика, прикованного к постели.
Обо всём этом узнала молодая учительница — Евгения Ивановна, которая однажды решила посмотреть, куда так быстро убегает после уроков Коста. «Теперь он менялся в ее глазах, как веточка багульника».
Вечером Коста вышел на берег моря. Здесь ждала своего хозяина, давно погибшего, собака. Исхудалая, она всматривалась вдаль. Коста погладил её, дал поесть. « Она ела для того, чтобы не умереть. Ей нужно было жить. Она ждала кого-то с моря».
На другой день Коста снова заснул на последнем уроке. Ведь он так мало спит, помогая собакам и людям. Учительница рассказало об этом детям. И они уже больше не смялись над Костой, а тихо сидели вокруг него. А потом Коста проснулся, «вскочил. Схватил портфель. И в следующее мгновение скрылся за дверью».
